Посеред вулиці лежать десятки відірваних башт бойових машин. Корпуси багатьох з них просто розтеклися навколо, деформувавшись до невпізнаваності. Бронетранспортери, паливозаправники та вантажівки – усе змішалося в одну металеву кашу посеред асфальту. Тільки рівний ряд підстрижених дерев нагадує про те, що колись тут була вулиця. Де-не-де серед брухту стирчать гармати спаленої ворожої техніки.
Ці кадри на початку березня 2022 року облетіли всю Україну і зробили вулицю Вокзальну у Бучі всесвітньо відомою. На кадрах – спалена російська колона, яка рухалася на Київ. І спалена ця колона була не аби ким, а найпотужнішими артилерійськими системами української армії – 203 мм "Піонами".
Вага однієї САУ складає майже 47 тонн, з них 14,5 тонн важить сама гармата. Вона може закинути осколково-фугасний снаряд вагою 110 кг на 37 кілометрів. Для прикладу, вага 155-мм боєприпасу є вдвічі меншою. Колосальна кінетична енергія 203 калібру просто розриває все поряд з місцем прильоту, не залишаючи шансу ні спорудам, ні техніці.
"Є такі цілі, як от чотири самоходки – ти стріляєш по одній, а горять усі", – розповідав УП про ефективність "Піонів" Олег Шевчук, екскомандир 43-ї окремої артилерійської бригади.
43-я бригада – єдиний підрозділ у Збройних силах, який має на озброєнні ці системи. І хоч офіцер вже давно пішов на підвищення, передавши командування наступнику, оборона Києва стала справжнім "зоряним часом" для нього, його підлеглих та його гармат.
І хоча "Піонів" в Україні всього кілька десятків, за три з половиною роки великої війни вони побували на всіх основних напрямках фронту. САУ встигли взяти участь в операції зі звільнення Херсону, сповільнювати просування росіян у Бахмуті та Вугледарі, допомагати утримувати Покровськ та наступати на Харківщині.
За цей час системи вистрілили тисячі снарядів і вже двічі замінили стволи, які поступово зношуються. Здавалося б, боєзапас до гармат та їх ресурс мали вже давно закінчитись, але "Піони" і досі продовжують працювати навіть зараз.
"Оборонка" розповідає, як артилеристи на цих могутніх САУ кілька разів рятували Україну, продовжують нести службу на фронті та яка перспектива важких гаубиць в Силах оборони, враховуючи нещодавні новини про можливу передачу 203-мм систем з Греції?
Шанс на друге життя
Самохідні артилерійські установки 2С7 "Піон" були одними з найпотужніших артилерійських систем у СРСР. Вони призначені для знищення добре захищених командних пунктів та складів. Передбачалось використання гармати для ведення вогню і тактичним ядерним боєзарядом.
Гармата розміщена на модифікованому шасі танка Т-80, довжиною 10,5 метра та шириною майже 3,5 м. Для більшої надійності та простоти в обслуговуванні розробники використали в системі дизельний двигун від танка Т-72, замість базової газотурбінної силової установки.
У спадок від СРСР Україна отримала 99 "Піонів". Усі вони були зняті з озброєння і відправлені на зберігання на початку 2000-х. Пʼять установок було поставлено Грузії напередодні війни 8 серпня 2008 року. Всі інші САУ зберігалися просто неба на одній з баз зберігання на Рівненщині.
"2С7 "Піон" були найновішими машинами в Україні. У них на приладах не було навіть напрацьованих годин. Вони за 10 років зберігання прийшли у такий стан… Уявіть, за цей час вони просто неба стояли, а не у сховищах були. Йшов дощ і вони поступово просідали. Гусениці стояли повністю у грязюці", – згадує в інтервʼю 5 каналу генерал-майор Іван Лісовий, який брав безпосередню участь у відновленні цих систем.
З початком антитерористичної операції у 2014 році командування прийняло рішення повернути "Піони" у стрій. Гармати відновлювали силами ОК "Північ" прямо на базі зберігання та силами "Укроборонпрому" у Шепетівці. Після відновлення перші три системи відправили на Донеччину.
Вони встигли взяти участь у боях за Донецький аеропорт, працювали в районі Волновахи та Дебальцево. Робота "Піонів" була секретною. Генерал Лісовий розповідав, як під керівництвом офіцера Юрія Юли гармати знищили старий термінал аеропорту з офіцерами російського спецпідрозділу ФСБ "Вымпел".
Після підписання Мінських домовленостей "Піони" використовували як елемент стримування. Вони були відведені за 30 км від лінії боєзіткнення.
У війську було обмаль офіцерів, які мали досвід служби на "Піонах". Молоді покоління артилеристів спеціально на ці системи не готували, тому значну частину артилерійських розрахунків доводилося вчити з нуля.
Проте ще на першому етапі відновлення САУ команді генерала Лісового вдалося поставити у стрій два дивізіони 2С7. У кожному дивізіоні – по три батареї. У кожній батареї – по чотири гармати.
В кінці 2014 року на базі 5-го дивізіону з "Піонами" 26-ї окремої артилерійської бригади була створена 43 окрема артилерійська бригада, яку у наступні 5 років повністю озброїли гарматами 203-калібру.
Командиром одного з дивізіонів новоствореної бригади був уже згаданий Юрій Юла, який брав участь у формуванні перших підрозділів з цими гаубицями.
Вже під час повномасштабного російського вторгнення Юлі як одному з найдосвідченіших українських артилеристів довірили очолити 27 реактивну артилерійську бригаду, в яку надійшли перші американські РСЗВ HIMARS. 13 квітня 2025 року полковник Юрій Юла трагічно загинув під час ракетного удару по місту Суми.
Загалом до виходу у відставку генерал-майору Івану Лісовому вдалося поставити до строю 48 САУ "Піон". Державні підприємства розгорнули справжню кампанію з ремонту та відновлення цих гармат. А завдяки тодішній цілеспрямованій державній політиці на відновлення артилерії, як зброї стримування та активної протидії росіянам, Збройні сили отримали сотні інших самохідних та причіпних гармат.
Крім того, постійні злагодження та ротації на Донбас дозволили артилеристам підтримувати хороший рівень підготовки та постійно вдосконалювати свій професійний рівень, що вони повноцінно продемонстрували у 2022 році.
"Піони" на великій війні
Першим бій прийняв дивізіон бригади, який перебував на Донбасі. Він зустрів ворога у районі Волновахи, коли той намагався перерізати сполучення до Маріуполя з півночі.
Ще один дивізіон був повністю укомплектований на Київщині, і був готовий вирушати на Донбас по ротації. Завдяки цьому його одразу ж перекинули на Київ, куди він прибув маршем і зайняв позиції неподалік від Троєщини та Оболоні. Вже 25 лютого гармати відкрили вогонь по наступаючим російським військам. Тоді за допомогою 203 калібру вдалося знищити російський десант, який висадився на аеродромі у Гостомелі.
За словами Олег Шевчука, у перші дні вторгнення саме "Піони" 43-ї ОАБр спільно з салютною батареєю 122 мм гармат Д-30 були єдиними артилерійськими підрозділами на захисті столиці.
Також один з дивізіонів бригади перебував у процесі формування і по ходу комплектації відправляв підкріплення під Київ. У перші ж дні до підрозділу одразу "повалили" резервісти та добровольці, якими укомплектували надіслані з ремонту "самоходки".
На Київщині гармаші влаштували справжнє полювання за російською технікою. "Під приціл" потрапляли вогнеметні системи "Сонцепьок", "Гради", зенітні системи, командні пункти, паливозаправники, засоби РЕБ та багато іншої техніки. За оцінками тодішнього комбрига бригади Шевчука, за місяць оборони Києва "Піонам" вдалося знищити близько 2500 одиниць техніки.
"Під Києвом для "Піонів" все було просто. Ми просто їхали у поле і розгорталися працювати. Ми мали штатні радянські снаряди, якими могли бити на максимальну дальність у 37 км. Ми мали час на підготовку. Безпілотників тоді майже не було. Іноді "Байрактари" корегували наш вогонь, але у більшості випадків нам допомагали спостерігачі на місцях. Це наші розвідники або небайдужі громадяни корегували телефоном.
Бувало, що стояли на вогневих позиціях по 12-14 годин. А бувало, що і 2-3 дні. Звісно, що було холодно. Але волонтери дуже допомагали, підтримували та возили їжу на позиції", – розповідає "Оборонці" на умовах анонімності офіцер 43-ї ОАБр, учасник оборони Києва.
У дні лютого-березня 2022 року витрата боєкомплекту на один "Піон" вдень могла сягати понад 60 снарядів. Вантажівки постійно підвозили боєкомплект до гармат. Відсутність у росіян дронів дозволяло працювати у такому шаленому бойовому темпі.
Після відбиття російської атаки на Київ, дивізіони бригади роз’їхалися по всій країні. Вони зайняли позиції від Волині, де мали стримувати можливий наступ з Білорусі, аж до Миколаївщини, де потрібно було зупиняти ворожі спроби просунутись вглиб українського степу.
Дивізіон "Піонів", який на момент вторгнення перебував на Донбасі, брав участь у стримуванні ворога на Сіверськодонецькому, Волноваському та Донецькому напрямках. Дивізіон, що згодом був перекинутий з Києва, зайняв позиції на Запорізькому та Херсонському напрямках.
Під час роботи на півдні гарматам доводилось постійно переміщатися. Іноді для роботи по цілі САУ проїжджали 30-40 кілометрів, працювали, а потім повертались на позиції. Зараз таку свободу руху для артилеристів важко уявити. У небі майже цілодобово перебувають ворожі "пташки".
Контрбатарейна боротьба росіян у 2022-му теж не вражала. Артилеристи встигали спокійно відстрілятися з позиції та поступово згорнутися. Відповідь від противника була і запізнілою, і неточною.
"На Херсонському напрямку допомагали наступу і просувалися з двох боків. Одна батарея працювала зі сторони Кривого Рогу, а інша рухалась з Березнегуватого. Темпи були шалені. Відомий пам’ятник кавуну ми теж проїздили. До самого Херсону вже не доїхали, це піхота зробила і без нас.
Але без проблем не обійшлось. Після відомого кавуна повально зникав зв’язок. Система Starlink за ним вже не працювала. Доводилося на машині повертатися на 10 км назад, ловити координати, а потім повертатися і по них працювати", – ділиться у розмові з журналістом "Оборонки" офіцер 43-ї ОАБр.
Протягом 2023 року ситуація з дефіцитом штатних радянських снарядів значно загострилась. Під кінець року артилеристам доводилося все більше економити дефіцитні постріли.
Доводилося повоювати "Піонам" і бетонобійними боєприпасами від радянських 203-мм гармат Б-4. Їх було небагато, проте ними вдалося стримувати просування російських військ в районі Вугледару. Коли росіяни займали покинуті промислові цехи чи шахтні приміщення, "бетонобійки" ефективно завалювали будівлі з ворогом всередині.
Останній штатний боєприпас дивізіон співрозмовника "Оборонки" випустив 29 січня 2024 року. Після того на підрозділ чекало переозброєння.
Процес переозброєння 43-ї ОАбр на німецькі 155 мм САУ Panzerhaubitze 2000 розпочали ще на початку 2023 року. Екіпажі готували у Німеччині, а згодом українські гармаші самі освоїли навчання фахівців. Пізніше бригада отримала одну з найкращих у світі САУ – Archer.
Здавалося, що час легендарних "Піонів" підходить до завершення.
Проте з червня 2023 року Департамент оборони США офіційно оголосив, що розпочинає постачати Україні неназвані 203 мм боєприпаси американського виробництва. А вже в кінці місяця з’явилися фото американських снарядів M106 саме цього калібру в Україні.
Налагодження поставок американських M106 дозволило відтермінувати переозброєння частини підрозділів бригади на західні САУ. "Піони" знову запрацювали на повну потужність, відбиваючи російські атаки під Донецьком та Покровськом.
Наразі Греція планує передати Україні ще близько 150 тисяч снарядів 203 мм. До цієї партії входять 50 тис. снарядів M106, 40 тис. снарядів M650 HERA з прискорювачем, 30 тис. касетних боєприпасів M404 ICM та 30 тис. касетних боєприпасів M509A1 DPICM.
Але треба пам’ятати про можливі проблеми таких снарядів. Більшість з них зберігались на складах з 60-70-х років минулого століття. Порохові заряди у пострілах могли відсиріти.
Про подібну проблему говорили у Czechoslovak Group, яка є одним з підрядників у закупівлі боєприпасів для ЗСУ в рамках "Чеської ініціативи". Торік у компанії заявили, що близько 50 відсотків боєприпасів, які придбали в інших країнах, виявилися неякісними. Такі постріли направляють на переспорядження, що збільшує час їх поставки Україні.
Тож потрібно тверезо оцінювати, яка кількість боєприпасів з цієї партії буде дійсно готова до застосування, а яка може проблемно "зависнути" на військових підприємствах у Європі.
Самі ж "Піони" вже понад два роки воюють американськими снарядами. І якщо боєзапас до них ще можна знайти, то заміняти стволи з відпрацьованим ресурсом вже майже нічим.
Розробка та налагодження виробництва нових стволів до "Піонів", ймовірно, є недоцільним з економічного погляду. Тож рано чи пізно головну і єдину гармату 203 калібру в Україні доведеться на щось замінити або взагалі відмовитись від використання такого калібру.
М110 замінить "Піон"?
Окрім 150 тисяч снарядів, в Греції почалась дискусія про те, щоб позбутися на користь України 60 американських систем M110A2. Це якраз самохідні гаубиці 203 калібру.
Керівник благодійного фонду "Реактивна пошта" Павло Нарожний, який протягом всієї війни займається допомогою українським артилеристам, скептично ставиться до ефективності запропонованих Грецією систем. Вони хоч і модернізовані у кінці 60-х, проте мають довжину гармати у півтора раза меншу, ніж у "Піона". Це впливатиме на дальність та точність пострілу.
"Ця система була застаріла ще у 70-80-х роках. Дальність пострілу активно-реактивним снарядом у САУ М110 менше, ніж у "Піона" штатним фугасом.
Також цю систему надзвичайно важко заховати. Вона так само габаритна і під неї треба будувати великий капонір. З відкритих позицій вона точно стріляти не буде. І через свою дальність вона буде стріляти лише по передній лінії. Зможе розвалювати укріплення та бліндажі на передку. Але закидати кудись далеко з неї не вийде.
Ще одна не менш важлива проблема – ця система фізично вироблена в 60-х роках минулого століття. Тобто, якщо ми отримуємо 60 машин, з них будуть воювати 25-30. Всі інші можуть піти на "канібалізм". До того ж САУ має унікальне шасі, шукати комплектуючі до якого буде важко.
І однією з головних задач для нас буде пошук стволів до цих гармат. Для кожного ствола має бути журнал, де вказаний настріл гармати, щоб прогнозувати її ресурс. Ті гармати, які давно зберігаються за кордоном, таких даних можуть просто не мати й визначити його знос можна буде лише по втраті точності ураження", – говорить Нарожний.
Він прогнозує, що переданих снарядів на 25 робочих гармат припаде близько п’яти тисяч. Це не так і багато, якщо оцінювати інтенсивність фронту. Цього може вистачити на 2-3 місяці боїв високої інтенсивності.
Вага боєприпасу М106 на 20 кілограмів менша, ніж у штатного фугаса 2С7 – 90 кг проти 110 кг. Тож і дальність стрільби, і ударна міць буде меншою. При цьому зберігається проблема великих габаритів та інших нюансів застосування.
Водночас на користь американських М110 грає їх широке розповсюдження у світі. Самохідні артилерійські системи й досі перебувають на озброєнні Туреччини, Японії, Південної Кореї, Тайваню, Бахрейну та інших країн. Кожна з названих держав є союзницею США і саме через посередництво Вашингтона боєприпаси, комплектуючі до САУ та й самі гармати можуть опинитися в Україні.
Роботи на фронті 203 калібру вистачатиме. Так, він не зможе знищувати тилові об'єкти, проте і "Піони" бережуть ресурс стволів, стріляючи по "передку". Проте їх потужність для знищення бетонних споруд і будинків на фронті так само потрібна.
Хоч як ворог і не намагався знищити найбільший калібр української артилерії, "Піони" і досі в строю та продовжують щодня відпрацьовувати по ворожих позиціях. І досі є задачі, у яких ці гармати переважають "натівські" системи та вдвічі легші снаряди до них.
Тож найвагоміший аргумент у суперечці на полі бою з українського боку ще якийсь час не зникне та турбуватиме росіян. Хоча поки здається, що найбільш зіркові часи для 203 мм гаубиць залишаться у їх славному минулому вирішальних битв 2022-2024 років.
***
Часи, коли "Піон" міг проїхати 30-40 км до вогневої позиції вже давно в минулому. Зараз небо "чорне" від кількості ворожих дронів і артилерія має чітке правило: не працювати допоки у небі перебуває ворог.
Розрахунки гармат почали забезпечувати помповими рушницями та "чуйками" – тобто мобільними системами виявлення безпілотників.
Благодійний фонд "Реактивна пошта" відкрив збір на детектори дронів "Чуйка" 3.0. Ці апарати попереджають артилеристів про наближення ворожих дронів у радіусі 4 км від позицій. Допомогти військовим можна за цим посиланням.