Зараз я вже не пригадаю точно коли це було, восени 1986, чи навесні 1987 року. Снігу ще, чи вже не було, тож це точно була не зима і ми поверталися зі школи, тож це точно було не влітку. Ми йшли вулицею Уральська (зараз Чумацька) у бік проспекту Науки, обговорюючи здається останній матч "Динамо". Рівень динамоманії після завоювання командою другого Кубка володарів кубків та неприємної поразки від "Стяуа" Бухарест у фіналі Суперкубка був просто неймовірний, ми майже постійно обговорювали футбол. І тут ми несподівано почули це...
Київські підлітки звикли до звуку літаків, попри кволе авіасполучення в СРСР, над Києвом, де знаходився один з найбільших авіаційних заводів радянської імперії, постійно літали. Здебільшого вантажні літаки, хоча вистачало і військових. Але звук, який ми тоді почули, відрізнявся від усього іншого. Складалось враження, що десь за хмарами повільно летить великий важкий хрущ, і несамовите гуде від напруження. Ми зупинилися, почали озиратися і нарешті побачили сам літак, він дійсно був схожий на чудернацького жука, який неквапливо повз поміж хмарами й ще... він був якийсь дуже дивний.
Тобто це точно був Ан-22 "Антей", що-що, а ці літаки ми добре знали, але якийсь не такий. Схоже що в нього було не два, а три стабілізатори, крім того, на спіні літака була "прив’язана" якась величезна річ... Крило іншого літака!
"Антей" повільно тягнув над Голосіївським лісом кудись на північний захід. Сьогодні я б точно сказав, що він заходить на посадку на аеродром Святошин (ICAO: UKKT), службову злітно-посадкову смугу заводу Антонова, звідки злітають усі новозбудовані українські "Ани". У 1986/87 я орієнтувався у просторі не так гарно, та й взагалі детальні топографічні мапи в СРСР були річчю лише службового використання. До речі, цей аеродром було засновано ще у 1913 році видатним авіатором штабс-капітаном Миколою Кокаєвим. По одній з версій це і є те саме Сирецьке поле (або воно знаходилось десь неподалік) з якого 27 серпня 1913 року злетів "Ньюпор-4" капітана Петра Нестерова, що вперше виконав фігуру вищого пілотажу, яка отримала його пілота.
Ми дочекалися поки літак зникне за деревами та пішли далі, обговорюючи вже не футбол, а "Антей" та його вантаж. Врешті-решт ми вирішили, що це, скоріше за все, крило для Ан-124 "Руслан". Їх теж виготовляли в Києві, принаймні перші прототипи та перші серійні машини, інші вже в Татарстані. Завдяки батьку, який працював з заводом Антонова як представник постачальника систем "Свій-чужий", я це добре знав. Про те, що в Києві будують ще більший літак, майбутню Ан-225 "Мрія", ми тоді ще не знали.
Щодо літака, який ми тоді бачили, то це дійсно була нестандартна модифікація "Антея" – Ан-22ПЗ ("Перевізник"), призначена для перевезення великогабаритних деталей Ан-124 та Ан-225 на зовнішній підвісці, а саме крил, які виготовлялися на Ташкентському авіаційному виробничому об'єднанні ім. В.П. Чкалова (зараз АТ "Ташкентський механічний завод") в Узбекистані. У 1980–1983 роках в Ан-22ПЗ було переобладнано три "Антея".
Можливо той Ан-22ПЗ, який нагадав нам хруща, тягнув крило для Ан-124, але мені хочеться вірити, що це було крило саме для Ан-225 "Мрія", бо вже через рік-два (залежно від того, осінь чи весна була у моїх спогадах), 21 грудня 1988 року "Мрія" піднялася у повітря, а вже 13 травня 1989 року почала свою довгу трудову кар’єру.
27 лютого 2022 року під час битви за Гостомель Ан-225 "Мрія" була знищена російсько-рашистськими загарбниками. Разом з нею "загинув" і останній в Україні Ан-22А "Антей".
Зараз Ан-225 "Мрію" можна підняти у віртуальне повітря хіба що в Microsoft Flight Simulator / Microsoft Flight Simulator 2024, або побачити у старій хроніці. І хоча на початку повномасштабного вторгнення обговорювалися відверто нереалістичні проєкти відродження літака, скоріше за все другої "Мрії" ніколи не буде. Але як символ української авіації, як символ наших перемог та боротьби Ан-225 "Мрія" залишиться з нами назавжди. Величезним жуком, що гуде десь там, за хмарами.