Я люблю подорожувати і я люблю історію, тож ігри серії Assassin's Creed – це справжній подарунок для мене. І хоча в нас на сайті та й взагалі у мережі останнім часом прийнято критикувати, щоб не сказати зневажати серію та її розробника, я вставлю свої п’ять копійок на захист Assassin's Creed та Ubisoft, бо кожна з ігор серії приносила мені справжнє задоволення, посилене також й завдяки тому, що я мав можливість відвідати частину з місць, показаних в іграх, і порівняти їх з реальністю. Повірте, робота, яку виконала Ubisoft у плані побудови світу та надання йому подібності до реальних міст та країн заслуговує щонайменше на повагу.
Моє знайомство з серією Assassin's Creed почалось не з першої частини, а з другої, у 2009 році. Першу я пропустив чи то тому, що період Хрестових походів здався мені не дуже цікавим, чи то відволікло щось інше, вже і не пам’ятаю. Звернути увагу на Assassin's Creed II (2009) і стати відданим фанатом серії мене спонукали декілька подорожей у реальному житті.
Так сталося, що у період з 2001 по 2008 рік я чотири рази був у Північній Італії. Один раз як турист і тричі у відрядженнях разом з компаніями Samsung та AMD. Мілан, Венеція, Модена, Болонья, Флоренція, Монца, Маранелло – це неймовірні міста, які залишають незабутнє враження. Тож побачивши гру, події якої відбуваються у Флоренції та Венеції, а одна з героїнь належить до родини Сфорца (герцоги Мілану) я не зміг встояти.
Піднятися у грі на дах Санта-Марія-дель-Фйоре та оглянути багатошарові, як на картинах старих майстрів, пагорби Тоскани, що тануть у вечірніх сутінках, майже такі самі, які ти бачив з цього самого даху в реальності... це щось неймовірне. Вийти на площу Сіньорії над якою нависає Палаццо Веккіо, що аніскільки не змінився за останні 500 років. Прогулятися шумним Понте Веккіо на той бік Арно до Палаццо Пітті...
А ще ж Венеція – невгамовна площа Святого Марка та її вічні голуби, суворий, але елегантний Палац дожів та схожий на дивовижний торт Собор Святого Марка, височенна кампаніла собору святого Марка, на якій у грі, звісно ж, була точка синхронізації. Понте де Ріальто, Санта-Марія Делла Салюте, острова у Венеціанській бухті... Венеція неймовірна, як в реальному світі, так і у грі.
Assassin's Creed II буквально підкорила мене і змусила читати про цей історичний період, який раніше здавався мені не дуже цікавим.
Звісно, після такої другої частини я знайшов і пройшов першу – Assassin's Creed (2007). Вона сподобалась мені менше сиквелу, але коли у 2012 році я потрапив до Єрусалиму (дякую, Intel) то був здивований, наскільки старе місто схоже з тим, що показано у грі, наче цих 1000 років і не було. Так, на вузьких вуличках з’явилися крамнички морозива та піцерії, але більшість будинків здається пережили усіх завойовників. Так само як і мешканці цього стародавнього міста. Скажу відверто, я ледь стримувався, щоб не видратися на дах по щербатих стінах старих будівель.
А потім була Assassin's Creed: Brotherhood (2010) і Вічне місто. Коли я нарешті потрапив у реальний Рим у 2018 році, я, здається, повернувся у місто, яке і так добре знаю. Ось той самий Пантеон, ми жили поруч і щодня ходили мимо, а я згадував місії, які виконував у цьому храмі. Ось Замок Святого Ангела, який я облазив у грі зверху до низу, в реальності він точно такий самий. Ось Собор Святого Петра, у грі його будівництво лише почалося, в реальності можна піднятися на дах і зняти класні кадри з видом на площу Святого Петра, Ватиканський обеліск, той самий Замок Святого Ангела та Тибр. До речі, на даху головного храму католиків – кав’ярня та туалет, можна з’їсти пончик з кавою та освіжитися.
У Римі я потягнув рідних на острів Тиберіна, де у грі знаходиться штаб-квартира Братства, до Піраміди Цестії та на Великий цирк (найбільший іподром Стародавнього Риму). Ну і звісно ж Колізей, який відіграє в Assassin's Creed: Brotherhood важливу роль.
Наступна частина, Assassin's Creed Revelations (2010), як на мене, найкраща в трилогії (хіба що оборона вулиць – це жах), показала нам Константинополь, який ще не встиг перетворитися на Стамбул. У реальному Стамбулі я побував у 2013 році, як раз під час протестів на площі Таксім. Ми жили біля Галатської вежі (так, у грі тут точка синхронізації, в реальності на останньому поверсі ресторан) і кожного дня переходячи Золотий ріг по Галатському мосту мали змогу милуватися мечетями та дахами міста, які, знову ж таки, було майже таким самим, як у грі. Я знову був удома, і наче міг орієнтуватися навіть без мапи. Ая-Софія, Обеліск Костянтина, Обеліск Феодосія та Зміїна колона (у грі тут все ще іподром), Цистерна Базиліка – я вже був тут ще до того, як потрапив у реальності.
Мені пощастило побувати ще в деяких містах, які відбудовані в іграх серії Assassin's Creed. В Лондоні, де я провів понад два тижні у 2013 році, він є в Assassin's Creed Syndicate (2015), ще одній дуже недооціненій грі серії, та частково в Assassin's Creed Valhalla (2020). В Афінах (2017) та Фессалоніках (2019) – Assassin's Creed Odyssey (2018). І кожен раз я був враженний, наскільки автори гри відчувають та ретельно відтворюють те, про що розповідають. Це дійсно майстерна робота.
Можна сперечатися щодо геймплею, щодо хибності ідеї перетворити останні частини серії на ігри-сервіси, можна. Але те, з якою любов'ю до міст, країн та їхньої історії Ubisoft будує свої світи, викликає лише повагу.
Звісно, я сподіваюся колись потрапити в усі міста, де відбувалися події ігор серії Assassin's Creed, навіть спінофів Assassin's Creed Chronicles, які, як на мене, теж класні, попре те, що події одної з частин відбуваються в росії (тут я вже, на жаль, бував) часів більшовистського заколоту. До речі, червоні у цій грі поганці.
Поки ж мені залишаються лише подорожі віртуальними світами. І зараз я подорожую Японією періоду Адзуті-Момояма (1568–1600) в Assassin's Creed Shadows. На жаль, до моменту закінчення NDA у вівторок 18 березня 2025 року о 19:00 за Києвом я не маю права розповідати про гру, але... я знову хочу з’їздити у Японію.