Постійні збори на дрони, помітні в медійному просторі – лише верхівка айсберга під назвою «аеророзвідка». На дронах вчаться й навчають літати, ними вистежують ворога, рятують життя бійців, їх конструюють і доопрацьовують власними руками, а також, на жаль, втрачають.
Про те, як в Україні працює аеророзвідка та які зміни потрібні в галузі, щоб вона була ефективнішою, ми поговорили з Павлом Гарусовим, інструктором з аеророзвідки школи «Боривітер» та Ріною, бойовим пілотом, командиром відділення БПЛА.
Як приходять в аеророзвідку
Ріна:
Починали ми літати як і всі, на Мавіках (DJI Mavic – прим. авт.). Мене навчав крутий пілот, поруч були чудові побратими – тому навчилась доволі швидко. Наша територія була – Донбас, Піски, потім околиці Бахмута. Здається, навколо Бахмута я знаю кожен кущ в обличчя.
Після Мавіків були Матріси (DJI Matrice – прим. авт.), а потім почали вчитися на крила (дрони з фіксованим крилом, – прим. авт.). Всі були колишні цивільні, багато хто з ІТ, тому вчились ми швиденько. Встигли політати на дронах «Сірко», «Орлик», «Стріла», «Валькірія». На Лелеці ще навчалась.
Пізніше працювали з FPV-дронами. Також самі навчались, шукали дрони та купували їх, розбиралися, як вони працюють, самі крутили боєприпаси. Добре, що у нас чудова спільнота, всі щирі, діляться напрацюваннями. Для цього треба, щоб тобі довіряли. Не виносити інформацію туди, куди вона не має потрапити.
Павло:
Якщо взяти загальну масу, пілоти навчаються у підрозділах. Хтось, хто вже літав, підтягує новеньких. Крім того, є державні полігони, навчальні центри та такі школи, в одній із яких я працюю. Це волонтерські організації, які навчають літати.
В ідеалі, навчатися аеророзвідці треба що довше, то краще. Однак через те, що людей надовго не відпускають з місця служби, наш курс, якщо говорити про Мавіки, триває п’ять днів. Це базовий курс, який дає 15-17 годин нальоту. По хорошому, щоб мати достатню для управління Мавіками моторику, потрібно від ста годин нальоту.
Хто стає пілотом БПЛА
Павло:
Молодшим зазвичай легше навчитися керувати дроном. У них краще розвинута моторика, вони краще розуміють, як працює Android. Але по факту вирішується за бажанням. У школі показуємо базові речі з акцентом на те, що чекає на передовій. Тому, хто нормально літає, ми даємо сертифікати. Хто не дуже – сертифікати не даємо. Відповідно, коли йдуть запити від батальйонів, бригад до волонтерського фонду на отримання дрона, і вони підкріплені сертифікатами, це краще, ніж подача без сертифікатів.
Ріна:
Сучасний оператор БПЛА – це не пілот як такий. Це людина, яка суміщає в собі дуже багато якостей. Вона знається на ситуаційній і тактичній обізнаності, розуміє, як працює РЕБ і як йому протидіяти, знає, як літають дрони, може технічно розібрати та з’ясувати помилку в дроні, може зібрати боєприпас і безпечно його переробити. Тобто це інженери-сапери-техніки. І тактик, і стратег, і пілот. Це дуже навантажена спеціальність, яка по факту є зараз найскладнішою на фронті.
Помилки у використанні дронів
Павло:
Таких помилок дуже багато. Візьмемо три найпоширеніші.
Знецінення.
Коли дрон привозять і просто дають комусь в руки, може виникнути ставлення: «Ну літає і літає, втратили так втратили. Волонтери ще привезуть». Не привезуть, уже зараз є складнощі з завозом Мавіків. З іншого боку, коли військові самі викуповують дрон або збирають кошти з родичів, вони цінують ці дрони. Якщо людина була задіяна до організації та отримання дрона, вона буде його цінувати та обережно користуватись – і навпаки.
Відсутність аналізу.
Коли люди літають, вони часто не аналізують, що саме і як роблять. Можна випробовувати різні маршрути, різний час, ще якісь речі. Часто так не роблять. Я розумію, що цим нехтують через те, що люди дуже зайняті – але це важливо, щоб ефективно робити свою роботу.
Відсутність злагодження.
Військо велике. Щоб польоти були максимально ефективними, треба, щоб пілот міг ефективно передати інформацію про те, що він робив. Часто є випадки, що хлопці літають, але з передачею інформації виникають проблеми.
Ріна:
Можна втратити дрон по незалежній від пілота причині. Можна бути дуже крутим і дуже старатись, але бувають нюанси. За всю повномасштабну я втратила один дрон, і ще один зламала. Дуже з цього приводу переживала.
Насправді я завжди намагаюсь вірно пропрацьовувати тактику застосування, обирати точки зльоту, маршрути та дуже сильно заморочуюсь над тим, щоб не втрачати засоби, бо більшість із них ми купували за свої гроші. Я знаю, скільки вони коштують, та й навіть коли ці гроші волонтерські – це ж не гроші з вакууму. Їх люди скинули своїм заробленим, можливо, останнім, щоб на фронті були засоби. Ними не можна просто так розкидатись.
Основна проблема дронів у тому, що їх втрачають. Інколи по дурості, по не навченості, інколи за технічно складних умов: погані точки для зльоту, дуже потужний РЕБ. У росіян РЕБ скажений, вони набагато краще забезпечені, ніж ми, в цьому плані. Поки що зі сторони РЕБу виграють вони, хоча зі сторони дронів, можливо, вже ми.
Павло:
Найбільша проблема зараз зі зв’язком. Раніше ми літали без жодних проблем, а зараз дрони глушать і їхня ефективність потроху спадає. Зараз на тому ж Бахмуті дуже сильний РЕБ. Немає можливості літати далеко, щоб щось побачити, бо заглушиться. Тоді або повертаєшся назад, або втрачаєш дрон.
Комунікація в аеророзвідці
Павло:
Існує дуже багато варіантів комунікації між підрозділами, коли в одних є дрон, а іншим потрібна інформація. Це може бути робота в межах, умовно, однієї бригади, коли люди з різних підрозділів роблять розвідку і діляться інформацією. Таким чином вся бригада обізнана. Інший варіант, найбільш популярний – співпраця з артилерією. Коли піхота, або будь-хто інший, літає, робить трансляцію через Starlink, а артилерія стріляє.
Якщо Starlink немає, передають координати по рації. Говорять: «Така ціль, по таких координатах». «Окей, прийняли». Артилерія наводиться, а пілоти коригують. Вони стежать за цим об’єктом і говорять, попали чи не попали. Якщо промах, то по яких координатах промахнулись.
Ріна:
Як бойовий пілот, я найбільше працювала з розвідкою. Розвідка, дорозвідка і коригування артилерії.
По-хорошому нам треба працювати разом, об’єднуватись з артилерією і домовлятись про тактику застосування. Для цього необхідна якісна система ситуаційної та тактичної обізнаності, над якою зараз працюють багато розробників. На жаль, далеко не всі готові співпрацювати один з одним, а деякі навіть шкодять, коли приходять безпосередньо до бійців і напарюють свої системи. Вони вбивають комунікацію на лінії фронту, оскільки в застосуванні у різних підрозділів виявляються різні системи. Це не дає можливості зрозуміти, де свої, де чужі, отримати підтримку чи врешті-решт не уразити своїх.
Один із напрямів, над яким я працюю – це об’єднання всіх наявних цифрових продуктів для війська в єдину систему, в єдину мережу. Я хочу побачити, як ми вміємо об’єднуватись, і посприяти цьому наскільки зможу. Тоді більше моїх залишиться живими.
Очікувана підтримка держави
Павло:
Держава досі не визнає Мавіки як вид озброєння. Офіційно ми ними не користуємось. Існує також технічний момент, що де юре китайський виробник заборонив використовувати ці дрони в бойових умовах. Але де факто що ми, що русня ними користуємось. Оскільки держава не прийняла їх на озброєння, навчання на державному рівні проходить, скажімо, недостатньо. Через це, в тому числі виникають приватні школи аеророзвідки.
Ріна:
Існують хороші школи, які відповідально ставляться до навчання аеророзвідці, залучають найкращих інструкторів. Але вони також перевантажені, в них величезні групи. Вони не мають підтримки від держави.
Держава могла б більше допомогти людям, які роблять просто скажені речі. Не намагатись працювати тільки на майбутнє, наприклад, обіцяти колись влаштувати доставку баражуючих боєприпасів. Якщо ми зараз не допоможемо один одному, то ніякого майбутнього з баражуючими боєприпасами просто не буде. Прямо зараз хлопці на фронті власноруч майструють боєприпас до дрона, і намагаються ефективно вразити русню. Поки у нас немає цього на потоці, а держава не закуповує деталі, не проводить сертифікацію, тендери, гранти для талановитих інженерів – все це робиться за власний кошт.
Ми на фронті розуміємо, що якщо зараз не постараємось і невірно щось розрахуємо, в кращому випадку не уразимо ворога, а в гіршому нашкодимо своїм. Це дуже відповідальний процес, і хотілось би державу залучити в це більше. Над цим, власне, і працюємо.
Потреба у власних дронах
Павло:
Я вже чую рік, що DJI це зло і треба переходити на інші дрони, але поки немає наскільки ж зручного альтернативного варіанта для тактичної розвідки, яким практично кожна людина за 5 днів може навчитись базово користуватись. Немає дрона такого формату: недорогого, зручного у користуванні, який би мав середню потужність зв’язку і хорошу камеру.
Задля системного рішення нам потрібні свої дрони. Мавіки мають певні технічні та програмні проблеми, на вирішення яких витрачається дуже багато зусиль. З цих дронів ми витягнули максимум можливостей і все одно лишаємось обмежені тактичним рівнем – до 5 км польоту.
Наступний крок – БПЛА оперативного рівня. Це техніка літакового типу. У нас є декілька компаній, які їх виробляють, але не масово. Оперативний рівень – це від 20-30 км, зазвичай на такій відстані стоїть ворожа техніка. Щоб її побачити, уже потрібен дрон, який зможе туди долітати.
Ріна:
Я казала ще з перших днів повномасштабної, що з усіх наявних дронів нашій армії потрібні крила. Мавіки та Матрікси – це компроміс. Ми вхопились за них, тому що не було інших засобів, а Україна була не готова розгорнути серійне виробництво крилатих дронів.
Нам потрібні крила для розвідки, для коригування на дальніх дистанціях, на глибину фронту, скажімо, 50-100 км. Коптери так далеко не летять, і у них складніший, більш вибагливий зв’язок. Крила у нас зараз розробляються – вони різні, класні, але нам треба більше.
Головною людиною в країні, як кажуть досвідчені люди в аеророзвідці, зараз є інженер. Ця людина вигадує, як за наявних ресурсів і обмежень перемагати ворога, що переважає нас за кількістю та має краще забезпечення. Саме наші інженери зараз працюють на військо. Вони створюють всю індустрію FPV, розвивають її, обмінюються досвідом і ідеями для того, щоб зробити ефективну зброю в умовах, коли ми маємо снарядний голод і стару артилерію. Ми, як БПЛА-спільнота, розуміємо, що можемо доставити боєприпаси на собі, і ми над цим працюємо.
Треба розгортати наявні виробництва і забезпечувати ними підрозділи. Дуже часто крила, навіть дорогі крила, люди купують собі самі. Волонтери збирають гроші, самі пілоти докладаються – так не повинно бути. Ми зараз вкладаємо власні гроші, зароблені за життя, для того, щоб мати змогу воювати на стороні держави та перемогти цю навалу.
Завантаження коментарів …