Минуле десятиліття виявилося багатим на гідні науково-фантастичні фільми. Серед них можна згадати такі стрічки, як “Гравітація” / Gravity (2013, режисер Альфонсо Куарон), “Марсіянин” / The Martian (2015, Рідлі Скотт), “Прибуття” / Arrival (2016, Дені Вільньов), “Той, що біжить по лезу 2049” / Blade Runner 2049 (2017, Дені Вільньов)… І, звісно, сьогоднішнього ювіляра – “Інтерстеллар” / Interstellar Крістофера Нолана.
Звучить дивно, але спочатку фільм “зайшов” далеко не всім. Скажімо, він претендував на “Оскар” лише в технічних категоріях, комусь із глядачів та критиків видався нуднуватим, а комусь – спекулятивним як із погляду науки, так і з погляду тиску на емоції. Проте сьогодні саме “Інтерстеллар” виглядає головним науково-фантастичним фільмом XXI сторіччя.
Важко повірити, але з моменту виходу “Інтерстеллар” / Interstellar минуло десять років. Але що таке 10 років? Можливо, ми просто живемо біля Гаргантюа, тож за цей відрізок часу встигли лише заплющити очі, потім розплющити їх і… Давайте згадаємо цей фільм, його шлях до глядача, творців та основні концепти.
Коротко про сюжет: для тих, хто ще не бачив або вже забув
За останнє десятиліття в інтернеті з’явилося чимало жартівливих переказів сюжету. Мовляв, “Інтерстеллар” – це історія про те, як не вродила кукурудза, тож фермер з горя подався у космос і застряг між шафами. Звісно, все набагато серйозніше, хоча кукурудзи у світі “Інтерстеллар” / Interstellar справді багато – це єдина сільськогосподарська культура, що ще хоч якось росте на виснаженій Землі.
Дія розгортається в недалекому майбутньому, де людство опинилося на межі вимирання. Планета стає непридатною для життя: ґрунти деградують, повітря забруднюється, а пилові бурі стають дедалі частішими. У цей критичний момент група вчених NASA сповіщає про загадкову червоточину біля Сатурна. Вона може стати шляхом до порятунку, адже веде до іншої галактики з потенційно придатними для життя планетами.
Головний герой фільму – Купер, колишній пілот NASA, а нині – фермер, вдівець і батько двох дітей. Він погоджується очолити експедицію, що має знайти новий дім для людства. Це подорож не лише крізь простір, але й крізь час, де важливу роль відіграють як наукові відкриття, так і людські стосунки, особливо зв’язок між батьком і донькою. Донька Мерф – допитлива дитина з науковим складом розуму, яка згодом сама стала науковицею та намагається розгадати загадки, залишені її батьком.
Кіп Торн – серйозний “батечко” “Інтерстеллар”
Якщо ви не фанат, то швидше за все для вас “Інтерстеллар” / Interstellar – це насамперед дітище Крістофера Нолана. Звісно, він – режисер, але в цього фільму, як і майже в будь-якого іншого, батьків кілька. І найголовнішим ідейним творцем справедливо буде назвати фізика Кіпа Торна (Kip Thorne).
Він не просто приятель великого Стівена Гокінга, а один із найвидатніших науковців сучасності. Спеціаліст з теорії гравітації, астрофізики й квантової теорії вимірювань, Торн багато років був професором Каліфорнійського технологічного інституту (Калтех). Він є експертом світового рівня з загальної теорії відносності й, на додачу, відомим популяризатором науки.
Досягнення Кіпа визнали не лише його студенти та фанати “Інтерстеллар” / Interstellar, а й Нобелівський комітет: 2017 року Кіп Торн разом із Райнером Вайссом і Баррі Барішем отримав Нобелівську премію з фізики за їхній внесок у виявлення гравітаційних хвиль. Їхня робота стала ключовою у створенні обсерваторії LIGO (Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory), яка вперше зафіксувала гравітаційні хвилі 2015 року.
Гравітаційні хвилі – це коливання простору-часу, які виникають внаслідок космічних катаклізмів, таких як злиття чорних дір чи нейтронних зірок. Це явище, передбачене ще Ейнштейном, відкрило новий спосіб вивчення Всесвіту й дало змогу спостерігати події, які неможливо було зафіксувати традиційними методами.
Зародження “Інтерстеллару”
Про зародження головних ідей фільму та його складний шлях до глядача найкраще розповів сам Кіп Торн у своїй книжці The Science of Interstellar / “Наука Interstellar”. На жаль, українською цей твір ще не переклали.
Кіп наголошує, що ідея створення фільму народилася завдяки його знайомству з продюсеркою Ліндою Обст. Їх познайомили спільні знайомі ще у вісімдесятих роках минулого століття, пізніше їхні стосунки стали дружніми, а згодом і творчими у найкращому сенсі цього слова.
У 2005 році за обідом Лінда поділилася з Кіпом своїм задумом науково-фантастичного фільму, заснованого на реальних фізичних принципах. Вона вже працювала над стрічкою “Контакт” / Contact разом з іншим видатним вченим та популяризатором науки Карлом Саганом, тож хотіла взятися за ще один проєкт, але цього разу у співпраці з Торном. Разом вони прийшли до цікавої ідеї: фільму, який покаже глядачам чорні діри, червоточини, гравітаційні хвилі та навіть концепцію п’ятого виміру – все через призму сучасної науки. Торн, спеціаліст з астрофізики, неабияк зацікавився можливістю втілити наукові ідеї в кіно. Так розпочалася їхня спільна пригода, і за чотири місяці вони створили чернетку сюжету.
Стівен Спілберг та Джонатан Нолан
У 2006 році Лінда Обст познайомила з ідеєю фільму агента Стівена Спілберга. Вісім сторінок синопсиса, зібраних із листування та нотаток Торна й Обст, настільки вразили режисера, що він одразу погодився очолити проєкт.
На першій зустрічі Торн запропонував два ключових правила: фільм не повинен суперечити законам фізики, а всі спекулятивні концепції мають бути обґрунтовані науковими ідеями. Спілберг підтримав цей підхід і навіть організував восьмигодинний науковий семінар у Каліфорнійському технологічному інституті, де експерти з різних галузей обговорювали наукові аспекти майбутнього фільму.
Для написання сценарію Лінда Обст і Стівен Спілберг почали шукати сценариста, здатного перетворити ідею про міжгалактичні подорожі та п’ятимірний простір у захопливу кінематографічну історію. Після тривалих пошуків вони зупинилися на 31-річному Джонатані Нолані, який уже мав досвід роботи над сценаріями для таких фільмів, як “Престиж” / The Prestige (2006) та “Темний лицар” | The Dark Knight (2008), у співавторстві зі своїм братом Крістофером Ноланом.
Щоб зануритися в науку “Інтерстеллар” | Interstellar, Джонатан (або Джона, як називали його друзі) місяцями вивчав літературу з астрофізики та теорії відносності, а також допитував Кіпа Торна про складні фізичні аспекти сюжету. Торн згадував, як Джона вражав його питаннями під час довгих обідів у клубі Каліфорнійського технологічного інституту. Після таких зустрічей Торн часто приходив додому й у напівсні знаходив наукові обґрунтування для ідей Джони, які на свіжу голову здавалися неприйнятними.
Спільними зусиллями вони створили каркас для майбутнього сценарію, в якому були детально прописані гравітаційні аномалії та можливі способи евакуації людства з вмираючої планети. Лінда ж, як організатор і продюсер, майстерно лавіювала між вимогами студії та прагненням зберегти творчий дух проєкту. За 16 місяців він створив три версії сценарію, хоча робота переривалася через страйк сценаристів та його зайнятість у проєкті “Темний лицар повертається” / The Dark Knight Rises (2012).
Та попереду були нові труднощі: Стівен Спілберг покинув проєкт через розбіжності зі студією. На певний час “Інтерстеллар” завис у невизначеності. Лінда була змушена шукати нового режисера і, на щастя, знайшла його в обличчі Крістофера Нолана.
Крістофер Нолан
Коли Крістофер Нолан узявся за “Інтерстеллар” / Interstellar, проєкт отримав новий напрямок. Разом із братом Джонатаном він об’єднав свої ідеї з початковим сюжетом і фактично з нуля переосмислив структуру фільму. Саме Нолан надав фільму ту амбітність і масштаб, якими він відзначається сьогодні.
Перші зустрічі Нолана з Кіпом Торном відбувалися в офісі його продюсерської компанії Syncopy на студії Warner Bros. Кріс уважно вислухав усі наукові “правила” Торна: сюжет мав ґрунтуватися на правдивих фізичних законах або ж теоріях, які визнавалися бодай частиною наукової спільноти. Це не були порожні формальності для Нолана – він не лише дотримувався цих правил, а й виявив непідробну зацікавленість у науці.
Протягом місяців роботи Кріс ставив Торну найрізноманітніші питання: про час, гравітацію, міжзоряні подорожі, навіть про багатовимірні структури. Нерідко дискусії тривали по кілька годин – або на зручних диванах у Syncopy, або телефоном, а іноді посеред ночі Торн намагався вирішити чергову наукову головоломку Нолана. Вранці він записував свої ідеї, графіки та пояснення і передавав їх Нолану особисто, щоб уся інформація залишалася під контролем.
Завдяки цій співпраці вдалося створити не лише науково достовірну історію, а й збагатити її свіжими, несподіваними аспектами.
Наука чи спекуляція?
“Дещо з того, що ви побачите, – це правда, тобто твердо базується на відомих нам законах фізики. А дещо – це спекуляції, засновані на фізиці, якої ми ще не знаємо,” – так охарактеризував “Інтерстеллар” Кіп Торн у своїй книзі The Science of Interstellar.
Спробуймо розібратися, де у фільмі закінчується наука і починається художній вимисел.
Наукове підґрунтя та припущення
Зображення чорної діри Гаргантюа стало найточнішим в історії кіно завдяки розрахункам Торна. Нолан свідомо спростив деякі візуальні ефекти, наприклад, ефект Доплера в акреційному диску, щоб зробити картину більш зрозумілою для глядачів.
Сценарій екологічної катастрофи на Землі. “Інтерстеллар” /Interstellar починається на Землі майбутнього, де новий патоген знищив більшість сільськогосподарських культур, залишивши людству кукурудзу як останнє джерело їжі. Пилові бурі покривають великі частини США, роблячи планету мало придатною для життя. Такий сценарій, хоч і дещо драматизований, має наукове підґрунтя. Прототипом послужили пилові бурі, які вразили центральні райони США в 1930-х роках, відомі як Пиловий казан (Dust Bowl). Що ж до пандемії, яка могла б знищити всі основні сільськогосподарські культури, – це хоч і малоймовірний, але можливий сценарій. Торн і Нолан показали цей момент не як прогноз, а як натяк на екологічні виклики, що змушують людство шукати нові місця для життя.
За сюжетом, NASA відправляє експедицію через червоточину, розташовану біля Сатурна, щоб знайти нову домівку для людства. І хоча червоточини ще не були виявлені, наука припускає їхнє існування. Теорії Кіпа Торна та інших астрофізиків передбачають можливість існування червоточин, але для їх стабільного існування потрібна особлива форма матерії з негативною енергією – щось, що відштовхується гравітацією замість того, щоб притягуватись. Така “екзотична матерія” поки що існує лише в теоретичних розрахунках фізиків, і ми не знаємо, чи можливо її створити в реальності.
Щодо планет поблизу Гаргантюа, то тут науковці висловили деякі сумніви. Планета, подібна до планети Міллер, де година прирівнюється до семи земних років, мусила б перебувати дуже близько до чорної діри, що зробило б її орбіту нестабільною. Втім, Торн припустив, що надшвидке обертання Гаргантюа могло б створити умови для стабільної орбіти та такого уповільнення часу.
Художній вимисел
Тессеракт і п’ятивимірні істоти – це вже чиста фантазія, хоча й натхненна науковими теоріями про багатовимірність простору. У фільмі п’ятий вимір представлено як простір, де час існує як фізична величина, якою можна маніпулювати. Це дозволяє Куперу взаємодіяти з різними моментами минулого, залишаючись у межах фізичних законів свого тривимірного світу.
Подорож крізь чорну діру та можливість передавати інформацію через гравітацію – це також художні елементи. Хоча гравітаційні хвилі справді існують (їх відкриття підтвердило передбачення Ейнштейна і принесло Торну Нобелівську премію), вони є коливаннями простору-часу, що виникають від зіткнення масивних космічних об’єктів. Використання їх для передачі інформації між вимірами належить до царини наукової фантастики.
Цікаві технічні факти про створення “Інтерстеллар”
Візуалізація чорної діри. Гаргантюа стала однією з найбільш реалістично зображених чорних дір у кіно. Команда під керівництвом Кіпа Торна використала нову технологію рендерингу, яка створила ефект гравітаційного лінзування. Розрахунки були настільки складними, що для кожного кадру обробка даних на суперкомп’ютері того часу тривала близько 100 годин.
40 тисяч рядків коду для однієї сцени. Візуалізація чорної діри потребувала 40 тисяч рядків програмного коду, що описували особливості взаємодії світла та гравітації. Це програмне забезпечення стало проривом не лише для фільму, а й для наукових досліджень – результати моделювання були використані в академічній сфері.
Мініатюри замість CGI. Хоча у фільмі використовується комп’ютерна графіка, більшість космічних кораблів були створені як мініатюри для досягнення ефекту фізичної присутності. Макет корабля Endurance побудували в масштабі 1:5 і детально пропрацювали, що дозволило створити ефекти старої школи, подібні до використаних у класичних “Зоряних війнах”.
Роботи TARS і CASE. Актори керували спеціально створеними механічними конструкціями в повний зріст. Роботи були справжніми, а не комп’ютерною графікою, що забезпечило природну взаємодію між акторами на знімальному майданчику. Актор Білл Ірвін не лише озвучив TARS, але й фізично керував роботом під час зйомокі.
Реалістичні ландшафти. Сцени на поверхні планет знімали в Ісландії на великих ділянках лавових полів і льодовиків для досягнення максимальної автентичності. Візуальний стиль фільму спирався на справжні зображення космічних ландшафтів із місій NASA.
Лірика та кіномова “Інтерстеллар”
“Інтерстеллар” / Interstellar справляє враження фільму з іншої епохи – не 2014 року, а радше 1960-1970-х, а іноді навіть стає схожим на європейське кіно своєю повільністю й виваженістю. Нолан сміливо грає з темпом і тривалими кадрами, дозволяючи глядачеві затриматися на деталях, побачити красу нашої планети та величезність космосу. Тут можна вдивлятися, відчувати, а не лише слідкувати за сюжетом. Попри те, що історія крутиться навколо гонки з часом, парадоксів і невідворотної катастрофи, в ній багато простору для пауз. Це повернення до старих традицій, коли кіно спонукало до роздумів, а не лише тримало в напрузі.
Кіномова “Інтерстеллар” особливо вирізняється своєю увагою до емоційної складової. Сюжет наповнений не лише науковими припущеннями, але й особистими драмами та загальнолюдськими трагедіями. Батько, який покидає дітей, щоб врятувати людство, розуміє, що шанси повернутися майже дорівнюють нулю. Вчена, коханий якої застряг на віддаленій планеті, стикається з тим, що її команда не поділяє її прагнення його врятувати. А на іншій планеті ще один учений, який не витримав самотності, розкриває свої слабкості, нездатність жертвувати собою, коли це справді потрібно.
Ці драми доповнює музика Ганса Циммера, яка стала невіддільною частиною фільму. Вона не така, як звичні для космічних пригод оркестрові композиції: тут органні звуки й майже мінімалістичні мотиви створюють атмосферу, яка балансує між епічністю і безмовним смутком.
Однією зі спірних, але не таких вже й поверхових, як може здатися, на перший погляд, ідей, яка викликала багато дискусій, є твердження доктора Бренд про те, що любов може бути такою ж фундаментальною силою, як і гравітація. З погляду фізики це суто художній прийом, але він інтригує як спосіб зблизити людину з космосом. Любов у фільмі – це те, що зв’язує Купера і Мерф через простір і час. Торн допускає, що цей художній аспект не є лише випадковою деталлю: він має на меті показати, як емоційний зв’язок може підштовхувати людство до подолання його фізичних обмежень і знаходження нових шляхів у Всесвіті.
Саме емоційний зв’язок між батьком і дочкою, Купером і Мерф, є центральною темою фільму. І хоча ця концепція викликає в когось скепсис, режисер ризикує, втілюючи її як силу, здатну подолати навіть часовий бар’єр і врешті-решт рятує героїв та людство від загибелі. Звісно, ця думка може здаватися спекулятивною, вона має свою логіку у світі “Інтерстеллар” / Interstellar.
Проте не всі сприйняли таку інтерпретацію однозначно. Деяким глядачам і критикам здалося, що фільм зайшов надто далеко у своїх припущеннях, особливо у фінальних сценах із тессерактом і п’ятим виміром. Комусь вони й зовсім нагадали ЛСД-тріп. Але можливо, “Інтерстеллар” більше прагне залишити глядача з питанням про те, чим є наука і що, власне, означає бути людиною.
Так хто ж врятував людство?
Одне з найцікавіших питань “Інтерстеллар” – хто такі загадкові “вони”, що створили червоточину і тессеракт? У фільмі Купер висуває теорію, що це люди з далекого майбутнього, які еволюціонували до здатності маніпулювати п’ятим виміром. І хоча ця версія здається переконливою, Кіп Торн у своїй книзі The Science of Interstellar пропонує й інші можливості.
Серед можливих пояснень Торн розглядає концепцію паралельних всесвітів, у яких людство могло розвинутися до вищого рівня технологій, або навіть ідею про інопланетний інтелект, який спостерігає за людством. Проте найцікавіша теорія, що збігається з фільмом, – це замкнене коло причинності: люди майбутнього змогли еволюціонувати до п’ятивимірних істот, оскільки допомогли своїм предкам, створивши червоточину та тессеракт. Тобто майбутнє і минуле існують одночасно, створюючи класичний парадокс, який стає рушійною силою сюжету.
Але, як ми вже відзначили, у цьому надзвичайно науковому фільмі перемагає не лише наука. Професор Бренд помиляється у своїх розрахунках, а надточні комп’ютери TARS і CASE не можуть самі розв’язати проблему. Натомість ключовим стає “ненауковий” елемент – любов як сила, що долає час і простір, про яку говорить доктор Бренд-молодша.
Можливо, саме в цьому полягає головне послання фільму: наука відкриває шлях до зірок, але щоб врятувати людство, потрібне щось більше – той самий “людський фактор”, який дозволяє зазирнути за межі відомого і можливого.
Одіссея людства: зустрінемось у п’ятому вимірі
Серйозні теоретики літератури та кінематографа часто стверджують, що літературні твори європейської та світової цивілізації вибудувані на кількох базових архетипічних сюжетах. Один із найпотужніших – “Одіссея” Гомера. Це історія про повернення героя додому або його пошуки дому крізь численні перешкоди й відкриття. Власне, “Космічна Одіссея 2001 року” / 2001: A Space Odyssey (1968) Кубрика – одна з найвиразніших кінематографічних інтерпретацій цієї ідеї.
У стрічці Кубрика людина вирушає в далекі світи, кидає виклик космосу і стикається з силами, що виходять за межі людського розуміння. Це історія і про пошук істини, і про нездоланне бажання зрозуміти та знайти своє місце у Всесвіті. Кубрик представив космос як нескінченне й загадкове місце, де герої мають не лише подолати технологічні бар’єри, а й знайти відповіді на фундаментальні питання про себе, людську природу та майбутнє цивілізації.
“Інтерстеллар” / Interstellar Крістофера Нолана продовжує цю традицію – це новітня кінематографічна Одіссея, де герої теж шукають новий дім. Тільки цього разу ставка ще вища: йдеться про виживання людства як виду. Нолан розширює межі наукової фантастики, показуючи космос не лише як сукупність фізичних законів, а і як простір, що приховує величезні емоційні та особистісні виклики.
Важко повірити, але з моменту виходу фільму “Інтерстеллар” / Interstellar пройшло десять років. Але що таке 10 років? Можливо, ми просто живемо поблизу Гаргантюа, тож за цей відрізок часу встигли лише заплющити очі, потім розплющити їх…і опинитися в іншій реальності, де людство з’їхало з глузду і замість освоєння космосу та розвитку науки у мирних цілях вперто намагається покінчити з собою. Ну а головний герой “Інтерстеллар” все ще шукає шлях до своєї допитливої двохсотрічної донечки, гублячись серед п’ятивимірного лабіринту шафок.
Завантаження коментарів …