Джон Г’юз – один з найбільш продуктивних та визначних сценаристів епохи 1980-х та ранніх 1990-х, який отримав визнання за свої роботи в жанрі сімейного та підліткового кіно. Його фільми завжди були душевними, смішними та милими, але не боялися демонструвати чорний гумор чи сатиру, що робило їх досить сміливими й новаторськими проєктами свого часу. Вплив Джона Г’юза ви можете бачити в багатьох сучасних творах, навіть якщо цього не усвідомлюєте. Його фільми дали старт кар’єрам Майкла Кітона, Роберта Дауні-молодшого, Маколея Калкіна, Метью Бродеріка, Ентоні Майкла Голла, Моллі Рінгуолд та ще багатьом відомим акторам.
Продуктивність цього автора викликає лише повагу, бо за 12 років найбільш активної діяльності (1982-1994), Г’юз написав сумарно сценарії до 25 фільмів, 8 з яких зняв сам як режисер. Звісно його фільми в більшості представляють досить камерні історії, з невеликою кількістю локацій («Клуб Сніданок» взагалі відбувається в одній кімнаті), але простоту зйомок компенсують об’ємні сценарії, повністю побудовані на діалогах героїв, більшість з яких поводять себе як живі люди й ви майже вірите в їхнє існування.
Ця стаття розпочинає цикл оглядів всієї фільмографії Джона Г’юза. Це буде не лише вічна класика як «Сам удома», «Клуб Сніданок» чи «Ферріс Бюллер бере вихідний», а й взагалі будь-який проєкт, в титрах якого зустрічається ім’я та прізвище Джона Г’юза як сценариста та режисера. Продюсерські чи акторські роботи розглядати не вважаю за потрібне.
Пропоную почати з невеликої розповіді про життя героя цієї статті і як він прийшов до індустрії кіно.
Джон Г’юз народився 18 лютого 1950 року в Лансінгу, штат Мічіган. Його батько працював у відділі продажів, через що сім’я періодично змінювала місце проживання. Сам Джон описував себе в дитинстві «тихим», бо в районі, де він жив не було хлопців-однолітків і це змушувало його проводити час на самоті, придумуючи історії. Життя почало налагоджуватися після 7 класу, коли він з сім’єю переїхав до Чикаго, де Джон Г’юз вперше пішов у велику школу і дуже захопився музичними гуртами The Beatles та творчістю Боба Ділана. Згодом майбутній сценарист змінив школу через черговий переїзд сім’ї, на цей раз у передмістя Чикаго. Саме це місце, середня школа Гленбрук-Норт і надихне його згодом на створення своїх найвідоміших фільмів. Зокрема, в новій школі Джон познайомився з Ненсі Людвіг, яка через багато років стане його дружиною. Вже в підлітковому віці, він дуже цікавився кіно, але батьки не розділяли його захоплення.
Після завершення навчання в університеті Аризони, Джон Г’юз почав писати й продавати жарти відомим стендап-комікам. Згодом, завдяки цьому досвіду, він отримав роботу рекламного копірайтера компанії Needham, Harper & Steers. Цей період свого життя Джон продемонструє в фільмі «У неї буде дитина», де головний герой так само потрапив до рекламної агенції. Через кілька років він отримує можливість писати статті до журналу під назвою National Lampoon і швидко стає головним редактором. Джон Г’юз писав настільки швидко й добре, що щомісячному журналу було важко встигати за ним. Одним з перших оповідань Джона стало “Vacation 58”, який через багато років буде адаптовано ним під фільм з назвою «Відпустка».
Потрапив Джон Г’юз у кіно через спроби журналу з кінця 1970-х знімати власні оповідання. Так, третій фільм під назвою National Lampoon’s Class Reunion був знятий на основі його оповідання. І хоча сам проєкт провалився, але він відкрив Джону шлях до кіноіндустрії!
Тепер перейдемо до творчості Джона Г’юза. Переглянувши всі його фільми, я дійшов висновку, що поганих робіт в нього майже немає. Більшість з них відрізняє наявність культових сцен, гарних акторів і такий рівень душевності, якого не можуть досягнути більшість сучасних проєктів, орієнтованих на підліткову чи сімейну аудиторії. Ці фільми дарують справжню теплоту та доброту, зараз такого дійсно не вистачає.
Варто зазначити, що на початку своєї кар’єри сценариста, Джону Г’юзу насправді досить сильно не щастило. Ви це побачите далі по оглядах на його перші роботи. Його звільняли, а сценарії частково переписували, погіршуючи результат. Але Джон не здавався і продовжував творити. Вже після «Шістнадцяти свічок» він отримав певний статус в Голлівуді та більшу свободу при створенні фільмів.
Добре, почнімо ж пригоди стількома неймовірними сюжетами, які створив справжній «король сімейного та підліткового кіно»!
Увага! В статті будуть присутні невеликі спойлери.
«Зустріч випускників» / National Lampoon’s Class Reunion (1982)
Дія фільму відбувається під час зустрічі випускників 1972 року старшої школи імені Ліззі Борден через 10 років після випуску. Колишні однокласники веселяться під музику Чака Беррі, наминають страви від огидних шкільних кухарів та згадують минуле. Свято переривається, коли одного з випускників жорстоко вбивають. Згодом після чергового вбивства, герої фільму розуміють, що це все скоїв Волтер Бейлор, над яким дуже жорстоко пожартували під час випускного. Він збожеволів і втік з психлікарні, щоб помститися всім своїм однокласникам!
Це перший фільм до якого Джон Г’юз написав сценарій, але посеред виробництва його звільнили, а сценарій було частково переписано. Тому він завжди відхрещувався від цієї роботи та був шокований, коли побачив фільм. Критики оцінили картину досить негативно, називали її абсолютно несмішною та невмілою спробою об’єднати жанри комедії та слешеру. Коли я читав всі ці відгуки на «Зустріч випускників», то очікував побачити жахливий та нудний фільм, натомість провів дуже добре час за переглядом цього веселого твору.
«Зустріч випускників» – хороший фільм! Якщо ви фанат серій фільмів «Дуже страшне кіно», «Голий пістолет» чи «Гарячі голови», це кіно однозначно для вас. Так, гумор часто досить грубий та абсурдний, але це фішка фільму. До того ж у жартів майже ідеальний таймінг: після одного смішного моменту одразу йде наступний, іноді за хвилину відбувається більше веселих приколів, ніж в деяких сучасних комедіях за кілька годин.
Персонажі максимально карикатурні, що грає фільму на користь, бо таку велику кількість героїв важко розкрити за півтори години. Серед випускників можна побачити: двох наркоманів, одного збоченця, жінку, одержиму дияволом, чоловіка, якого всі забули після школи й він тепер мусить про себе постійно нагадувати, продавця яхт з надмірним самолюбством та ще багато дійових осіб, чиї імена ви навряд запам’ятаєте, але образи точно не вийде викинути з голови. Кожен з героїв по-своєму ненормальний і стає зрозуміло, чому Волтер Бейлор хоче всіх повбивати. Також у фільмі присутній Чак Беррі, який грає кілька пісень, але в сюжеті повноцінної ролі не має.
Фінал фільму трохи розчаровує, бо навіть для твору, в якому фігурують вампір та жінка, одержима дияволом, це занадто безглуздий поворот сюжету. Але це все одно незабутній фільм. Шкода, що немає перекладу українською мовою, але сподіваюся він коли-небудь з’явиться і більше глядачів зможуть оцінити цей веселий фільм. «Зустріч випускників» має свої мінуси та сподобається не всім, але я вважаю цей твір заслуговує на увагу.
На жаль, перша спроба вийшла невдалою і проєкт погано показав себе в прокаті, зібравши лише $10 млн. Тим часом Джон Г’юз в цей момент працював над своїми наступними сценаріями. В 1983 році вийшло аж три фільми за його авторством і кожен по-своєму цікавий.
«Містер Мама» / Mr. Mom (1983)
Сюжет розповідає про раптове звільнення автомобільного інженера з Детройта, Джека Батлера. Йому доводиться помінятися ролями з дружиною. Вона повертається на роботу, а він стає домогосподаркою. Джеку доводиться доглядати за трьома маленькими дітьми, але він не має уявлення як це робити.
Продюсерка на ім’я Лорен Шулер прочитала оповідання в National Lampoon, написане Джоном Г’юзом, і почала підтримувати з ним зв’язок. Одного разу Г’юз розповів Шулер про жахливий досвід, коли він доглядав за своїми двома дітьми за відсутності дружини, що змусило продюсерку сміятися. Після того, як Джон запитав, чи може це стати сценарієм хорошого фільму, Шулер відповіла ствердно. Г’юз написав сценарій для телефільму і полетів до Лос-Анджелеса, щоб разом з Шулер його відредагувати. Це не сподобалося босам компанії Universal в якій він працював, бо вони хотіли, щоб Джон залишався в Чикаго і його було звільнено. Згодом, сценарій було переписано без участі автора з телевізійного формату в повноцінний фільм.
Попри те, що Г’юза звільнили та переписали сценарій під час зйомок, його почерк сценариста відчувається протягом всього проєкту. Скоріше за все, саме Джон відповідальний за найкращі сцени, бо фільм досить нерівномірний в плані гумору. Він в цілому смішний, але під час деяких сцен в голові проходить думка «Джон Г’юз тут би написав гостріше, не дотягнули момент». В плані ідеї «Містер Мама» досить просте й передбачуване кіно, яке розповідає про сімейні цінності, наскільки важливо з віком тримати себе в формі, проблеми чоловіків і жінок, їхніх ролей у суспільстві. Думки в фільмі хороші, але «Містер Мама» майже нічим по суті від мільйонів інших схожих проєктів не виділяється. Єдине, що ставить його вище – акторський склад. Майкл Кітон і Тері Гарр грають чудово, вони підвищують кількість гумору навіть в моменти, коли цього не мало бути. По Кітону дійсно видно, як йому важко пристосуватися до ролі домогосподарки, особливо коли паралельно дружина будує успішну кар’єру.
На жаль, звільнення Джона Г’юза явно не пішло фільму на користь. Якщо оцінювати твір окремо від його фільмографії, то це хороше кіно для сімейного перегляду. Але в порівнянні з іншими фільмами сценариста «Містер Мама» не западає в душу, бо оригінальний сценарій Г’юза частково переписали та не дали розкритися проєкту на повну.
«Містер Мама» все ж таки став певною перемогою для Джона Г’юза, бо заробив у прокаті майже $65 мільйонів при бюджеті в $5 мільйонів. Саме успіх цього фільму згодом підштовхнув компанію Universal підписати зі сценаристом контракт на кілька фільмів.
«Відпустка» / National Lampoon’s Vacation (1983)
Кларк Грізволд, бажаючи проводити більше часу зі своєю дружиною Еллен і дітьми Расті й Одрі, вирішує очолити сім’ю в подорожі з передмістя Чикаго до парку розваг на півдні Каліфорнії «Веллі Ворлд».
Починається фільм, як на мене, трохи нуднувато. Знаєте, як типове кіно про поїздку «ідеальної американської сім’ї». Проте картина вже хвилин через 20 починає розганятися не на жарт. Все, що могло піти не так в цій поїздці збувається, персонажі роблять все більш шалені речі, а гумор починає вміло балансувати між буденщиною та настільки чорними жартами, що можна очманіти.
У мене навіть склалося враження, неначе я дивлюся екранізацію «Сімпсонів». «Відпустка» так само представляє сатиричний погляд на типову американську сім’ю і ставить персонажів в ситуації різної міри абсурдності. Головний герой – батько сімейства, Кларк Грізволд, втілює в собі образ батька, який зробив «велику помилку» і вирішив відправитися з сім’єю в подорож через всю Америку. Він старається, щоб все пройшло за планом, але нічого не виходить, а споглядати за намаганнями героя виправити ситуацію дуже смішно. Кларк може іноді зриватися, але видно, що він лише хоче провести добре час зі своїми рідними.
Фінал у місцевій пародії на «Діснейленд» повністю підтверджує це, коли Кларк вирішив, що його сім’я мусить покататися на атракціонах за будь-яку ціну і буквально взяв у руки зброю. Неможливо не сміятися з того, наскільки ситуація виявилася абсурдною, а також з реакцій охоронця, якого грає Джон Кенді. Саме через те, що ми бачили який у головних героїв був важкий шлях, до «Веллі Ворлду», кульмінація і вийшла настільки веселою та неочікуваною.
Фільм не можна однозначно назвати сімейним, через місцями жорсткий гумор та дві сцени з оголенням акторки Беверлі Д’Анджело. Але з дітьми-підлітками можна переглянути та згадати вже власні поїздки, бо картина Г’юза іноді дуже життєва. Це неймовірно смішний твір, який точно не залишить вас байдужим.
«Нейт і Гейс» / Nate and Hayes (Savage Islands) (1983)
У фільмі розповідається про місіонера Натаніеля «Нейта» Вільямсона, якого взяли в місію на острів разом зі своєю нареченою Софі. Капітаном їхнього корабля є Вільям «Буллі» Гейз, якому також подобається Софі. Коли Софі викрадає работорговець Бен Піз, Нейт об’єднується з Гейсом, щоб врятувати її.
У 1981 році вийшов перший фільм про Індіану Джонса, який став дуже популярним і став символом жанру пригодницьких фільмів. Кожен твір в цьому жанрі в той час намагався копіювати пригоди відомого археолога з різною успішністю. В нашому випадку, Джон Г’юз став співавтором не тільки одного з найгірших «клонів» популярної серії фільмів, а й одного з найслабших творів у своїй кар’єрі.
«Нейт і Гейс» з самого початку показує, що це дешева пародія на «індіану». Початкова сцена частково копіює «Пошуки втраченого ковчега», де головні герої йдуть в джунглях. Згодом нас очікує арешт одного з головних героїв Гейса і вся наступна частина фільму присвячена його флешбеку.
Насправді досить важко писати рецензію на цей твір, бо дивитися його то суцільні муки. Персонажі кудись пливуть, наче якесь дійство відбувається, а тобі як глядачу взагалі нецікаво. При чому видно старання творців, за оформлення фільм можна лише похвалити. Костюми та декорації мають чудовий вигляд, в кадрі присутні багато людей, видно бюджет проєкту, але нормальний сюжет та цікавих героїв схоже забули включити під час виробництва. Дует пірата Булі Гейса і місіонера Натаніеля Вільямса вийшов взагалі ніякий, бо персонажі не мають цікавих рис характеру, а за їхньою взаємодією споглядати так само цікаво, як за процесом висихання фарби.
Відсутність хороших екшн-сцен остаточно добиває фільм. Що робило цікавим для глядача фільми про Індіану Джонса? Шикарний головний герой, який був одночасно харизматичним, розумним і дуже винахідливим, чудовий екшн (одну лише сцену з каменюкою, яка котиться на Джонса в першій частині пародіюють і досі), а найголовніше – відчуття пригод! Жодного з цих пунктів «Нейт і Гейс» не досяг навіть і близько. Екшн нудотний, сюжет і головні герої, в тому числі персонаж Булі Гейса, якого грає сам Томмі Лі Джонс, забувається через 10 хвилин після перегляду. Про атмосферу згадувати не буду, бо її немає.
Отже, «Нейт і Гейс» – сумнівний проєкт, який мав на меті паразитувати на популярності пригод Індіани Джонса і справедливо провалився, зібравши менш ніж $2 млн доларів при бюджеті в $7,5 млн. Я вважаю, що цей фільм є одним з найбільш невдалих проєктів Джона Г’юза. Не рекомендую його до перегляду жодній живій душі! Краще перегляньте три оригінальних фільми про Індіану Джонса або «Піратів Карибського моря», які мають схожий настрій та елементи сюжету з «Нейтом і Гейсом», але при цьому мають значно кращий вигляд і надовго западають у пам’ять глядачу.
«Шістнадцять свічок» / Sixteen Candles (1984)
Г’юз написав перший драфт фільму «Шістнадцять свічок» ще в 1982 році й тоді він являв собою постановку з бюджетом в $1 млн. Виробництво майже одразу забуксувало і Джон Г’юз вирішив зосередитися на інших своїх роботах, а саме «Канікулах» і «Містері Мама». Після успіху останнього, студія Universal вирішила знову співпрацювати зі сценаристом та запропонувала трирічний контракт на $30 мільйонів з метою випуску двох фільмів. Джон Г’юз мав майже готовий сценарій «Клубу Сніданок», але було вирішено спочатку зняти «Шістнадцять свічок», бо цей фільм мав бути легшим та розважливим.
На головну роль Саманти Бейкер претендували Робін Райт, Еллі Шиді та Моллі Рінгуолд, але вибір було зроблено на користь останньої. Молода акторка настільки вразила Г’юза, що він завершив сценарій до фільму лише за вихідні. На роль Теда пробувався Джим Керрі та багато інших акторів, але вибір припав на Ентоні Майкла Голла, з яким режисеру вже доводилося працювати над «Канікулами». Зі спрогадів Г’юза: «Діти намагалися грати типового шкільного ботана. Знаєте — товсті окуляри, ручки в кишенях, білі шкарпетки. А коли увійшов Майкл, він зіграв справжню людину. У той момент я і зрозумів, що нарешті знайшов свого виконавця!».
Сюжет розповідає історію Саманти «Сем» Бейкер, якій виповнюється шістнадцять років, але через весілля її сестри, яке має відбутися наступного дня, всі забувають за свято головної героїні. У школі вона випадково розкриває свою закоханість у старшокласника Джейка і той зацікавлюється дівчиною. До Сем паралельно намагається залицятися молодший на рік Тед (Ентоні Майкл Голл), але в нього виходить не дуже.
«Шістнадцять свічок» – це фільм, який чудово передає підліткове життя того часу, навіть зараз переглядати було цікаво, бо багато речей знаходять відображення і в наші дні. Бажання до тусовок, випивки та сексу серед молодих людей точно не зменшилося. Іноді кіно змушує навіть ностальгувати за своїми шкільними днями, бо це чудовий час, коли ти взагалі не переживаєш і отримуєш максимальне задоволення від життя. Джон Г’юз як ніхто інший вловив цю думку, тому всі підлітки в його фільмах так або інакше зіпсовані, просто по-різному. Їм все одно на навчання, вони не думають за наслідки чи майбутнє, а просто насолоджуються своєю молодістю!
Варто зазначити, що «Шістнадцять свічок» досить веселе кіно, смішних моментів повно, найбільш гуморним вважаю весілля сестри Сем, цю сцену й окремо від фільму можна переглянути й отримати море позитивних емоцій. Деякі моменти навіть якщо не мали на меті бути смішними стають такими, бо виконавці дійсно стараються. Особливої похвали заслуговують молоді актори Ентоні Майкл Голл та Моллі Рінгуолд. Вони зіграли досить харизматичних та привабливих персонажів, які спілкуються і поводяться як справжні підлітки. Такого «придурка» як Тед в школі зустрічав, мабуть, кожен, а може і сам ним був колись.
Фільм досі залишається веселим та класним кіно для підлітків. Сценарій хороший, актори створили по-справжньому «живих» персонажів, а теми підліткового кохання, невпевненості та інших типових проблем підростаючого покоління розкриті дуже добре. Гарний варіант для перегляду сім’єю, якщо ваша дитина вже досягла віку головних героїв фільму.
«Шістнадцять свічок» став успішним і зібрав $23 млн при бюджеті в $6,5 млн. Тим часом Джон Г’юз готувався випустити через рік один зі своїх найкращих фільмів!
«Клуб Сніданок» / The Breakfast Club (1985)
Один з найбільш культових фільмів Г’юза, який вплинув на цілу епоху. Робота над «Клубом Сніданок» велася приблизно в той час, коли Джон писав сценарій до «Шістнадцяти свічок».
Джон Г’юз запропонував ролі Моллі Рінгуолд та Ентоні Майклу Голлу в кінці зйомок «Шістнадцяти свічок», бо йому дуже сподобалося працювати з молодими акторами.
Це був другий фільм, який Джон Г’юз зняв як режисер, ще й з найменшим бюджетом, всього $1 млн. Більшість сцен фільму відбуваються в приміщенні однієї кімнати для покарань, тому не дивно, що в проєкту був такий мізерний кошторис.
«Клуб Сніданок» – це камерне кіно. Локація по суті одна і головним рушієм подібних картин мають виступати саме персонажі. Тому будемо обговорювати в основному їх. Загалом, твір Джона Г’юза можна охарактеризувати як «підліткова версія 12 розгніваних чоловіків».
На початку фільму ми бачимо п’ятьох, на перший погляд, стереотипних персонажів, які потрапили до кімнати покарання: «ботана», «спортсмена», «принцесу», «хулігана» (Джон Бендер) та «не таку як всі» (Еллісон Рейнолдс). Вони абсолютно різні за характерами й відношення у викладача Вернона до них відповідне. Він дає завдання написати есе на тисячу слів на тему: «ким ви себе вважаєте?». Згодом стає зрозуміло, що головні герої писати нічого не збираються і значну частину фільму курять траву, слухають музику, обговорюють один з одним власні проблеми та частково змінюють власні погляди на життя.
Перші емоції від останніх двох образів «хулігана» та «не такої як всі» – сильне роздратування, бо Еллісон у виконанні Еллі Шиді спочатку просто мовчить, лише іноді періодично кривляється та сміється. Згодом це пояснюється тим, що на неї не зважають батьки й дівчина просто хоче виділитися.
Персонаж Джона Бендера грубо сперечається з вчителем і поводить себе як типовий «борець з системою». Він відповідальний за більшість деструктиву в картині, а також дозволяє собі непристойні випади в сторону Клер Стендіш. Але це лише на перший погляд. Згодом ми бачимо, що персонаж зазнає насилля вдома, в школі від викладачів і видно, що після випуску гідне життя явно омине його стороною. В героя і залишається тільки бунтувати весь час, щоб якось справлятися зі своїми переживаннями. Окремо хочу похвалити акторську гру Джадда Нельсона, який чудово зіграв такого неоднозначного персонажа.
Серед персонажів образів «спортсмена», «принцеси» та «ботана» теж вистачає цікавих моментів. Наприклад, Джонсон, персонаж Ентоні Майкла Голла показує, до чого може призвести надмірний тиск на дитину з приводу навчання. Герой вийшов одночасно добрий, але дуже вразливий, коли зазнає невдач. Також у характері персонажа присутня певна зневага до людей, які гірше навчаються, але зрозуміло, що це йде не від Джонсона, а від його батьків. Загалом, «Клуб Сніданок» чудово розкриває тему «синдрому відмінника».
«Принцеса» Клер Стендіш росте в сім’ї, де батьки перебувають на межі розлучення і користуються нею, щоб мститися один одному під час сварок. Попри свій статус популярної дівчини, героїня має багато комплексів і в складних ситуаціях вони проявляються дуже сильно.
«Спортсмен» Ендрю Кларк, на мою думку, виявився найцікавішим персонажем з усіх п’ятьох. На початку фільму він проявляв себе досить благородно, коли захищав Клер від нападок Бендера. Але згодом виявилося, що герой потрапив до кімнати покарань, бо знущався з однокласника, слабшого за себе, щоб отримати схвалення від батька та друзів по спортивній команді. Він ненавидить свого батька, бо той сам був спортсменом і намагається продовжити справу через сина. Але найбільше Ендрю відчуває відразу до себе, бо намагається підлаштуватися під стиль життя, який йому не подобається, але він занадто слабкий, щоб змінювати щось у собі.
Як бачите, об’єднує таких різних персонажів лише одне – кожен має проблеми з батьками. Джон Г’юз таким чином показує глядачам, наскільки важлива роль батьків в житті підлітків і це має спонукати ставитися до своїх дітей з більшим розумінням. Інакше можна просто перегнути й людина вже на початку свого життєвого шляху стикнеться з комплексами та моральними проблемами.
Картина Г’юза мала неймовірний успіх, зібравши $51 млн, при бюджеті в $1 млн. Вплив фільму на кіноіндустрію важко переоцінити. Жоден твір до «Клубу Сніданок» не спілкувався з підлітками на настільки близькі й одночасно болісні теми для них. Глядачі бачили себе такими, якими вони є, а не як їх бажають зобразити «дорослі, які їх не розуміють». Загалом, саме з фільму Г’юза підлітки стали цільовою аудиторією для кіноіндустрії, а жанр підліткового кіно значно підняв планку якості. Кожна картина про підростаюче покоління надихалася саме «Клубом Сніданок», його образи персонажів стали певним стандартом, на який орієнтуються й досі.
Зокрема, фільм вивчався багатьма психологами, став основою для шкільних опитувань, щоб визначити типаж учня. Цитати з картини ввійшли до словників англійської мови, а стиль спілкування головних героїв став потужним поштовхом для зародження молодіжного сленгу в США. Очевидно, що фільм став по-справжньому хрестоматійним твором про підлітків, вічним шедевром і справжнім досягнення кінематографа, яке має побачити кожен.
«Чудернацька наука» / Weird Science (1985)
Підлітки часто бувають зациклені на темі сексу і це періодично згадувалося у попередніх роботах Г’юза. Але на цей раз, Джон вирішив довести цю ідею до абсурду і створив дуже веселий фільм під назвою «Чудернацька наука».
Починається він досить стандартно, двоє хлопців, Гері та Ваятт, підглядають за дівчатами у спортзалі і їх у цей момент соромлять старші хлопці Макс та Ієн (одна з перших ролей Роберта Дауні-молодшого). Вдома у Ваятта хлопці дивляться класичний фільм про «Франкенштейна» і до їхньої голови приходить геніальна ідея створити дівчину за допомогою суперкомп’ютера, щоб їм всі заздрили. Як не дивно, їм це вдається і вони дійсно створюють «жінку мрії».
Фільм буквально каже глядачам після цієї сцени сприймати все як однин великий прикол. Дівчину назвали Лізою і вона має здібності маніпулювати реальністю, наче джин, виконуючи забаганки Гері та Ваятта, але при цьому в неї є власна мета. Сенсом існування для Лізи стало зробити з хлопців впевнених у собі чоловіків, які й без неї зможуть собі знайти другу половинку. Вона змушує цих ботанів влаштувати вечірку вдома, постійно підштовхує знайомитися з дівчатами, а іноді готова наражати головних героїв на небезпеку, щоб вони показали свій характер.
«Чудернацька наука» – це в першу чергу фільм про дорослішання. Гері та Ваятт проходять цікаву трансформацію від двох невпевнених у собі задротів до самодостатніх особистостей, які можуть самостійно розвʼязувати власні проблеми, зокрема на особистому фронті. Найкраще зростання героїв можна оцінити в сцені, де вони дають відсіч байкерам. Я вважаю Ілан Мітчелл-Сміт у ролі Ваятта зіграв класно, але по-справжньому в цей момент сяяв Ентоні Майкл Голл. Це вже його четверта робота у Джона Г’юза і вперше ми бачимо актора в амплуа крутого хлопця, яке йому насправді дуже личить. Жаль, що кар’єра Ентоні з початку 1990-х пішла на спад. Лише порівняйте його гру в «Шістнадцяти свічках», «Клубі Сніданок» та «Чудернацькій науці» і ви побачите, наскільки це талановитий та різносторонній виконавець, як на свій вік.
Окрім головних персонажів можна відмітити Келлі Леброк у ролі Лізи, яка чудово втілила образ «жінки мрії» на думку підлітків. Вона стала для Гері та Ваятта справжньою менторкою, уроки якої вони ніколи не забудуть.
Отже, «Чудернацька наука» – ще один шедевр Джона Г’юза, який варто подивитися кожному підлітку. Веселий та цікавий фільм, з персонажами, які ростуть над собою і звісно ж прекрасна Ліза допоможуть багатьом молодим глядачам розібратися у собі, а дорослі матимуть можливість пригадати власну юність та як вони намагалися підкорити жіночі серця.
***
На цьому перша частина розповіді про творчість Джона Г’юза підходить до завершення. Сподіваюся оглянуті мною фільми зацікавили вас їх переглянути.
Завантаження коментарів …