Вчені виявили, що Марс мав зіткнення з астероїдом, подібне до того, що вбив динозаврів
Вчені підтвердили, що величезний астероїд врізався у Марс близько 3,4 мільярда років тому, в той час, коли на планеті існував величезний океан, в якому могли жити мікроби.
Дослідники на чолі з Алексісом Родрігесом, старшим науковим співробітником Інституту планетарних наук, визначили ймовірне місце, назване кратером Пол, де астероїд міг зіткнутися з марсіанським океаном зі швидкістю приблизно 38 тисячі кілометрів на годину.
Це ключове відкриття свідчить про те, що кратер Пол, діаметром 110 кілометрів, і прилеглі до нього регіони можуть бути важливими цілями в пошуках іншопланетного життя, оскільки вони можуть нести інформацію про те, як розвивалася придатність океану для життя, згідно з дослідженням, опублікованим в журналі Scientific Reports. Команда також змогла реконструювати деякі з приголомшливих наслідків цього давнього зіткнення і подальшого мегацунамі, яке могло спричинити хвилі висотою 240 метрів.
Нове дослідження також відновлює захоплюючу таємницю про марсіанське життя, яка бере свій початок з посадкового модуля NASA «Вікінг-1», який був першою місією, що працювала на поверхні Марса в 1976 році. Спусковий апарат знайшов дивні сполуки на місці посадки, які, на думку деяких вчених, можуть вказувати на життя, але докази залишалися суперечливими протягом десятиліть. Тепер Родрігес і його колеги продемонстрували, що «Вікінг-1» дійсно сів на залишки стародавнього мегацунамі — перспективний район для пошуку життя.
У 2019 році вчені, в тому числі Родрігес, змогли виявити ще один ударний кратер, названий Ломоносов, який спричинив ще одне мегацунамі в тому ж регіоні близько трьох мільярдів років тому. Хоча залишки старішого мегацунамі були добре помітні, Родрігесу і його колегам довелося ретельно дослідити марсіанський ландшафт, щоб знайти кратер, який відповідав би віку цієї повені.
«Є ймовірність, що грязьовий вулканізм був викликаний вивільненням морської води, яка потрапила в осадові породи, або газів, пов’язаних з випаровуванням морської води, і, очевидно, що це має дуже цікаві астробіологічні наслідки, — підбиває підсумки Родрігес. – Отже, є багато цілей для розуміння еволюції океану Марса, його потенційної біохімії й того, як змінювалося середовище в океані з плином часу».