Сванте Паабо одразу після того, як йому присудили Нобелівську премію за роботу з вивчення ДНК ранніх видів людини, в тому числі неандертальців, опублікував одне з найбільших генетичних досліджень цього виду в журналі Nature, пише The Economist.

Неандертальці з дослідження жили 50 тисяч років тому в горах Алтаю на території сучасної росії. Досліджувані рештки – 17 зразків кісток і зубів, що належать 13 особинам — походять з двох печер, розташованих на відстані близько 100 км одна від одної. Одна з них, під назвою Чагирська, дала 11 особин (три хлопчики, три дівчинки, три чоловіки та дві жінки), інша, Окладникова, дала двох (хлопчика і жінку). У сукупності ця робота майже подвоює кількість описаних геномів неандертальців. Вона також дає уявлення про їхнє соціальне життя.

Вкрай малоймовірно, що всі ці особи були сучасниками. Але дослідники вважають, що вони знайшли як тріо, так і пару родичів. Вони зробили це, обчисливши величину, яка називається «ДНК-дивергенцією».

ДНК-дивергенція порівнює ядерні геноми, вибираючи випадковим чином ділянки їх ДНК і перевіряючи, чи збігаються по кожній вибраній ділянці два геноми. Чим більше схожі послідовності ДНК, тим ближче дві особини пов’язані між собою. Застосування цього підходу до Чагирських останків дозволило виявити батька, його доньку та близьку родичку по матері, яка, ймовірно, мала спільну бабусю з батьком. Окремо це дозволило зіставити молодого хлопчика з дорослою родичкою жіночої статі, потенційно двоюрідною сестрою, тіткою або бабусею.

Особи в печері Окладникова не були тісно пов’язані ні між собою, ні з будь-ким з Чагирської печери. Проте дослідники знайшли інтригуючий зв’язок. Мітохондріальна ДНК жінки збігалася з мітохондріальною ДНК чоловіка з Чагирської.

Мітохондріальна ДНК передається в незмінному вигляді від матері до нащадків. Вона не бере участі в статевому змішуванні, тому змінюється тільки під впливом випадкового процесу мутацій. Відсутність мутацій, які могли б відрізнити ДНК розглянутих осіб один від одного, дозволяє припустити не тільки спільного предка, але і відносно недавнього.

Подальший аналіз показав також, що два зразки мітохондріальної ДНК з Чагирської були ближче до хлопчика Окладнікова, ніж до будь-кого з інших чагирців. А коли команда подивилася на дані про Y-хромосоми, які передаються в незмінному вигляді від батька до сина, а також на їх мітохондріальні дані, вони змогли зробити деякі попередні висновки про неандертальські спільноти.

Якщо члени популяції більш-менш випадково спаровуються з представниками протилежної статі, то так званий час коалесценції (як далеко в минулому жив їхній останній спільний предок) повинен бути однаковим для мітохондріальної (матрилінійної) та Y-хромосомної (патрилінійної) ДНК. Однак дослідники виявили, що середній час коалесценції для Y-хромосоми становить 500 років, тоді як для мітохондріального геному — близько 5 тисяч років.

Щоб пояснити таку різницю на порядок величини, вчені змоделювали різні варіанти. Найкраще відповідає даним те, що неандертальці Алтаю жили групами приблизно по 20 осіб, причому щонайменше 60% самок у групі мігрували туди з інших місць. Розмір таких груп подібний до виведеного для палеолітичних груп Homo sapiens, які, ймовірно, нараховували близько 25 членів.