Всесвіт – це ти. Огляд фільму "Життя Чака" / The Life of Chuck

Коли розмова заходить про адаптації Стівена Кінга, то навіть у 2025 році спливає стереотип, що фільми та серіали за його творами у 9 з 10 випадків виявляються досить посередніми. І це попри наявність щонайменше "Керрі" / Carrie, /), "Мізері" / Misery та "Гри Джералда" / Gerald's Game, якщо хочете приклад чогось новішого. За останню відповідав Майк Фленаґан – режисер, який, здається, ідеально зрозумів глибинну сутність робіт Кінга та останнім часом найактивніше береться за їхні адаптації. І в стрічці "Життя Чака" / The Life of Chuck він ідеально розкрив письменника з боку, який чомусь часто ігнорують. Це ностальгічна, сентиментальна, максимально душевна і водночас невимовно трагічна історія, яка здатна розбудити всередині вас емоції та думки, про які ви навіть не здогадувалися.

Чак Кранц (Том Гіддлстон) – звичайний, майже непримітний чоловік, яких на світі мільйони. Але його смерть означатиме кінець усього всесвіту. Принаймні, такі чутки зародилися, коли планета почала активно потерпати від катаклізмів. Життя ніби сповільнилося в очікуванні фіналу. Та хто ж такий Чак Кранц і чому він настільки важливий? Про це і розповість стрічка у форматі трьох актів із найважливішими для Чака подіями, які глядачі побачать у зворотному порядку.

Кінг завжди асоціюється з жахами, але більшість його творів насправді мають сентиментальне ядро. Письменник любить у прямій і метафоричній формі зображати життя "одноповерхової Америки" і часто фокусується на штаті Мен, в якому народився. Це простий спосіб існування, далекий від інтриг та шуму мегаполісів, але саме тому найбуденніші події набувають у маленьких містечках Америки особливої магії. Принаймні, такими їх бачив Кінг. І Фленаґан досконало переніс це відчуття ейфорії від простого життя на великі екрани.

"Життя Чака" / The Life of Chuck – це зовсім не жахи, хоча деякі щиро моторошні моменти у фільмі присутні. Жанр стрічки важко визначити одним словом, бо стандартне визначення "драма" навіть близько не описує емоційну глибину та різномаїття почуттів, які пронесуться крізь ваше серце під час перегляду.

Якщо хочете якусь аналогію, то в мене є така: "Життя Чака" / The Life of Chuck – це повернення до рідного дому після років відсутності, адже різноманітні справи занадто сильно відволікали. Однак причина повернення – це смерть когось близького. Горе, радість та колосальна ностальгія змішуються і починають породжувати думки та образи, до яких інакше ніяк не дійти.

Про сюжет "Життя Чака" / The Life of Chuck, його нюанси та сенси хочеться розповідати без зайвого пафосу кінокритики. І водночас не бажаєш розкривати взагалі жодних деталей. Бо в цій історії навіть дрібничка рівня постукування кухонного приладдя може мати значну роль – і знайти відгук у житті головного героя крізь довгі роки.

Звісно ж, для цього фільмом спочатку треба перейнятися. Але я, на жаль, впевнений, що вийде це не у всіх. На це є дві головні причини, до того ж обидві пов'язані з нюансами режисури.

Перша – історія іноді занадто схиляється до "літературного" стилю, забуваючи про мову кіно та візуальну оповідь. Це не обов'язково погано, але потенціал стрічки для значно більших досягнень точно був.

А друга – це доволі різкі стрибки від однієї атмосфери до іншої, навіть всередині одного акту. І хоча такий підхід виправданий сутністю сюжету, потенційним глядачам може бути важко зрозуміти, що ж саме вони мають відчувати під час перегляду окремих сцен. Дивний контраст, але "Життя Чака" / The Life of Chuck – кіно водночас багатошарове та по-рідному просте.

І все ж, ці дрібні зауваження губляться на тлі того, наскільки майстерно фільм працює на емоційному рівні, і левова частка цієї магії належить акторській грі. Том Гіддлстон у ролі Чака Кранца – разом з більш юними акторами, які зображують різні версії головного героя, – видають одну з найкращих ролей у своїй кар'єрі. Вони блискуче передають трансформацію протагоніста в різні періоди життя: від невпевненого юнака до людини, яка "вміщує множини" і готова жити на повну попри все.

Акторська гра в кіно не намагається забрати всю увагу глядачів, як це робить, наприклад, Роберт Дауні-молодший у своїх фільмах. Але це тихе та меланхолійне спілкування з нами підсилює загальний вплив стрічки. І це стосується абсолютно всіх акторів, навіть якщо їхні ролі обмежуються однією невеликою сценою. Фленаґан зібрав ідеальний каст, і кожен отримав гідне місце на сюжетному полотні.

Один з геніїв стрічки ховається в її зворотно-хронологічній структурі. Розпочинаючи з кінця, з моменту, коли світ "оплакує" неминучу смерть Чака, Фленаґан миттєво створює відчуття космічної значущості цієї події. Ми не знаємо, хто цей чоловік, але розуміємо, що він – цілий всесвіт. І подальша подорож у його минуле стає не просто біографією, а археологічними розкопками душі.

Ми не запитуємо себе "що станеться далі?", навіть "як ми прийшли до цього?" відступає у тінь. Головним питанням виявляється "а що було ще?". Ми приймаємо правила нестандартної завʼязки сюжету, щоб сильніше перейнятися життям простої людини. Цей спосіб оповідання перетворює історію на філософську притчу про пам'ять, спадок та те, як наші вчинки, навіть найменші, відлунюють у часі та просторі.

Фленаґан як режисер тут працює на піку своєї форми. Його фірмовий стиль – довгі, плавні рухи камери, фокус на обличчях персонажів, що передають емоції без слів, та використання повторюваних візуальних мотивів, – ідеально пасує до медитативного тону стрічки. Він немов створює "будинок з привидами", але населений не духами, а спогадами. Сила останніх настільки велика, що відлуння дрібниць з дитинства героя буде бачити до кінця – а глядачі ж, який цей кінець побачили на початку кіно, не одразу зрозуміють справжнє значення багатьох деталей.

Центральна ідея фільму, яку він доносить з неймовірною ніжністю, полягає в тому, що кожне життя – це всесвіт, а смерть людини – це трагедія непорівнянних масштабів. Чак Кранц – не супергерой, не видатна особистість, навіть не якийсь примітний персонаж, який ідеально підійде для чергового роману про буденність, а майже непримітна людина. Але його життя наповнене любов'ю, втратами, маленькими перемогами та тихими трагедіями.

Його смерть – це кінець не всього світу, а конкретного його світу, але в контексті стрічки різниці між цими поняттями зовсім немає. І Фленаґан змушує нас відчути цю втрату на метафізичному рівні. "Життя Чака" / The Life of Chuck – потужне гуманістичне послання, яке підіймає стрічку над жанровими рамками та перетворює її на універсальну історію про цінність кожного прожитого дня.

"Життя Чака" / The Life of Chuck – це не просто одна з найкращих адаптацій Стівена Кінга. Це рідкісне за своєю красою, мудрістю та емоційною силою кіно. Це фільм, який не намагається розважати чи лякати, а запрошує до тихої, вдумливої розмови про найважливіше. Бо хто скаже слова вдячності конкретно вам на кінці вашого життєвого шляху? І наскільки нескінченний всесвіт помре разом з вами?

Це питання, на які, як не дивно, існують цілком конкретні відповіді. Але саме ви їх ніколи не дізнаєтесь. Та хоча б можете пофантазувати над ними – і перегляд "Життя Чака" / The Life of Chuck стане гарної початковою точкою для роздумів.