Та сама дівчинка. Огляд другого сезону серіалу "Венздей" / Wednesday

Перший сезон "Венздей" / Wednesday став кілька років тому приємним сюрпризом і для тих, хто пам'ятає "Сімейку Аддамсів" / The Addams Family ще на VHS, і для нової підліткової аудиторії, яка радісно завірусила чорно-білу дівчинку, що ніколи не посміхається, разом з усім світом ізгоїв. Результат був приголомшливий: рекорди Netflix сипалися один за одним, мільярди годин переглядів накопичувалися швидше, ніж готичні меми у TikTok, а Дженна Ортега прокинулася вже не просто акторкою, а новим символом готичної естетики, ледь не Гаррі Поттером свого покоління. Критики чемно погоджувалися, мовляв, гра акторів й атмосфера – супер, хоча сюжет місцями більше нагадував підлітковий фанфік на тему нуарної сімейки. Але кого це хвилювало, коли весь світ намагався повторити її танець? І от, три роки потому вона повертається з новими пригодами. Зауважимо, зараз вийшла тільки половина серій, а ще половину чекаємо зовсім скоро – 3 вересня 2025 року.

За сюжетом Венсдей знову повертається в Невермор після канікул. Але вже не як "новенька, занадто дивна навіть для школи диваків", а як справжня героїня, що цю саму школу врятувала. У неї з’являється цілий фан-клуб, учні та вчителі вітають, а новачки дивляться з німим обожнюванням… ну практично тобі "дівчинка, що вижила". Тільки от ми знаємо характер Венсдей, тож розуміємо, що їй самій це треба так само як тирамісу зомбаку. Для неї слава – лише прикра перепона на шляху до розгадування нових таємниць. Ще й екстрасенсорні здібності дають збій.

І хоч перший сезон ніби й поставив крапку у справі: зло приборкане, вороги у божевільні, – там, де Венсдей, завжди квітне хаос. Дуже швидко стає зрозуміло: нова небезпека загрожує її подрузі Енід. Та після того, як у фіналі минулого сезону вона здобула довгоочікуване вовче дорослішання, тепер більше часу проводить у зграї, і зовсім забула про свого краша з минулого сезону, горгону Аякса. Хлопця трохи шкода: він з сумом спостерігає, як Енід радісно розчиняється у своїй вовчій тусовці. І взагалі її любовний трикутник видається трохи зайвим.

А от у самої Венсдей романтичні стосунки поки що на паузі. Актор, що грав Ксав’є, потрапив під кенселінг, і сценаристи швидко виписали його з історії на навчання в Європу. Для юних фанаток серіалу це розчарування, бо його романтичний флер створював потрібний баланс. З іншого боку, серіал навіть виграв: у Венсдей стало менше незграбних любовних натяків, і тепер вона більше розкривається у відносинах з Енід та новенькою ученицею Агнес ДеМілль, руденькою фанаткою-неведимкою. Агнес – такий собі мікс із героїнь мультфільмів Тіма Бертона: великі очі, чудернацькі репліки й непередбачувана поведінка. Мені навіть здалося, що вона трохи перегукується з Луною Лавгуд із "Гаррі Поттера".

Час – штука підступна. У серіалі минуло три місяці, а от нам з вами довелося чекати три роки. І це добре видно на екрані: деякі актори встигли помітно подорослішати. Особливо впадає в очі, як виросли хлопці: Юджин-бджоляр виглядає вже не як невпевнений підліток, а як юний професор із власною ентомологічною кафедрою. А Пагслі не тільки підріс на півтори голови, а й нарешті став студентом Невермору. Його поява – гарний знак: це вже не тільки історія Венсдей, а всієї дивакуватої сімейки.

І так, всіх Аддамсів в новому сезоні дійсно стало більше. Їм навіть виділили віллу неподалік від школи. Тож на екрані тепер буде більше Гомеса й Мортіші, а пізніше й дядька Фестера, який, як завжди, з'являється ефектно й краде сцену. І от тут хочу нагадати, а комусь – і розказати, що по класиці Аддамси – це не лише про гротеск, чорний гумор і дивакуватість, але й про справжню люблячу сім'ю. І саме тому лінія конфлікту Венсдей з матір'ю виглядає трохи штучною, якщо знати "класику". Так, вона вписується у підліткову драму, але хотілося б, аби її розв'язали якось нестандартно, у дусі родини, де любов завжди сильніша за всі примхи.

А ще я не розумію, як сценаристи досі не залучили до серіалу кузена Ітта. Мені здається цей милий патлатий Аддамс – сам по собі як ходячий мем, і дуже б зайшов юній аудиторії. І взагалі, він класний.

З нових акторів варто відзначити Стівa Бушемі. Цей дядько виглядає так, ніби все життя чекав на запрошення до сімейки Аддамсів, але його образ поки що занадто правильний: такий собі директор школи-відмінник, що хоче зробити все найкращим чином. Його персонаж слугує більше функціональним елементом – він рухає сюжет вперед, але не додає до загальної динаміки серіалу тієї божевільної енергії, якої можна було б очікувати від актора такого калібру. Подивимось, як він розкриється далі. Ну а Крістофер Ллойд у ролі заспиртованої, проте цілком функціональної голови – справжній подарунок фанатам, адже саме він у 1990 рр. грав дядька Фестера. Невеличкий омаж, але дуже теплий.

Атмосфера серіалу лишилася впізнаваною: готика з легким присмаком попси. Це не страшно, швидше мило й цікаво.

Сценаристам вдалося зберегти складний баланс між готичною атмосферою та підлітковою драмою – серіал не скочується в дитячість, але й не стає занадто похмурим для своєї цільової аудиторії. Венсдей залишається іконою для підлітків, які шукають альтернативу мейнстриму, але водночас серіал не відштовхує дорослих глядачів надмірною інфантильністю. Якщо перший сезон іноді здавався сумішшю "Гаррі Поттера" з "Будинком дивних дітей" (тільки без такого мороку), то тепер це ще більше нагадує спробу побудувати власний "канон" на кшталт Marvel: є своя міфологія, свої правила, навіть натяк на власний всесвіт.

Це цікаво, але трохи лякає: не хотілося б, аби "Аддамси" перетворилися на ще один франшизний конвеєр. І найголовніше – чорного гумору могло б бути більше. Сімейка завжди була не просто дивакуватою, а зухвало веселою у своїй похмурості.

Додають цікавості й детективно-квестові елементи – загадки, які розгадує Венсдей, нагадують класичні адвентюри. У якийсь момент мені навіть згадалася старовинна гра The Addams Family (1992). Наче й платформер, але там треба було вирішувати квестові задачки на кшталт "знайти ноти, поставити їх на орган, поки Ларч грає, монстри починають танцювати вальс, відкрити таємні двері". Така атмосфера ребусів і випробувань чудово підходить серіалу: здається, що попереду може бути ще більше пригод у стилі action/adventure.

Музика… Вона тут є, і вона хороша. Звучить багато класики, як от "Танок лицарів" (з "Ромео і Джульєтти" Прокоф'єва) або фрагмент з "Реквієму" Верді. Музичний супровід зберігає впізнаваний фірмовий стиль Тіма Бертона: той самий баланс між казковістю та похмурістю, що чули у "Трупі нареченої" / Corpse Bride чи "Суїні Тодді" / Sweeney Todd: The Demon Barber of Fleet Street. Оркестрові аранжування підкреслюють готичну атмосферу, не перетворюючи її на карикатуру. А от якогось яскравого моменту, який би став новим культурним феноменом на рівні танцю Венсдей з першого сезону, поки що бракує. Можливо, за нього відповідальна Леді Гага, появу якої ми чекаємо у другій половині сезону.

У підсумку другий сезон Wednesday – це приємне продовження пригод готичної дівчини та не менш дивакуватої родини. Вона правильно вибудувана: кілька сюжетних арок доведені до логічного проміжного фіналу, а перерва перед другою частиною відчувається виправданою. Це дає змогу глядачеві перевести подих після шквалу подій. Шоураннери явно роблять ставку на масштаб: більше героїв, більше загроз, більше містики. Ворони-вбивці, зомбі з механічним серцем, літній табір і пророцтва. Таким видалася перша половина другого навчального року в Неверморі.