Довгі муки Ніколаса Кейджа. Огляд фільму "Серфер" / The Surfer

Ніколас Кейдж продовжує залишатися одним з найвідоміших сучасних акторів, проте причина його відомості доволі прозаїчна. Він майже щороку зʼявляється хоча б в одній стрічці, а регулярно – навіть у декількох за рік. Через це деякий час карʼєра Кейджа була насичена сумнівними образами, однак останніми роками він відповідальніше підходить до акторського діла та обирає нестандартних персонажів.

Головний герой, якого у титрах називають просто як Серфер (Ніколас Кейдж), прагне викупити старий родинний будинок, з яким повʼязано багато спогадів. Але перед цим Серфер бажає показати сину (Фінн Літтл) пляж та трошки посерфити з ними. Однак швидко виявляється, що пляжем можуть користуватися лише місцеві, якими керує чоловік Саллі (Джуліан МакМагон) у форматі дивного культу, спрямованого на посилення брутальності та маскулінності. Серфер стає обʼєктом цькувань "хлопців з пляжу", які стануть суворим випробуванням для його психіки та перевірять, наскільки міцно головний герой прагне триматися за важливі для нього речі.

За описом може здатися, що нас очікує класичний бойовик з суворим головним героєм, який протистоїть несправедливості. Попередні ролі Кейджа також сприяють подібним думкам. Однак коли в перші десять хвилин фільму на вас вивалюють декілька повільних та великих планів, одразу стає зрозуміло, що фільм зовсім про інше. Про що саме? Питання вже не таке просте.

"Серфер" – це в першу чергу психологічний трилер, який смакує моральний занепад головного героя. При цьому якщо розглядати ситуації, які йому доводиться переживати, окремо, то спочатку вони не виходять за рамки неприємних дрібниць. Розлита кава, розряджений телефон, зайнятий таксофон під час очікування важливого дзвінка, неробоче джерело питної води – так, прикро, але не критично. Однак в "Серфері" всі ці події нашаровуються та стають все більш вагомими, а мета у цього всього одна – знищити его Серфера.

В такому контексті весь світ головного героя стискається до пляжу та невеликої стоянки біля нього, а омріяний дім стає все далі та далі. Поступово починає здаватися, що навіть сама природа сміється зі скрутного становища головного героя, а Серфер – це й не Серфер зовсім. Режисура "Серфера" – суцільне задоволення, хоча й доволі локальне та нестандартне. Відверто кажучи, деякі візуальні засоби оповідання точно багатьом здадуться застарілими та занадто затягнутими. Але такі вже правила історії стрічки.

В настільки обмеженому просторі акторська гра Ніколаса Кейджа стає головним елементом для розвитку сюжету та взаємодії з глядачами. І в Серфера він вклався з усією душею та серцем. Зміни у міміці, рухах, навіть погляді впродовж коротеньких сцен гарно ілюструють цілий комплекс емоцій, який відчуває головний герой. При цьому він не перетворюється на жертву в очах глядачів, адже його характер та загальний розвиток персонажа спрямовані далеко не на симпатію. Серфер вийшов нестандартним образом, який уособлює багато людських як вад, так і переваг.

Але під фінал історії ключове питання залишиться лише одне: "Що це взагалі було?". Фільм точно намагається щось повідомити глядачам, однак або занадто сильно розфокусується через наявність великої кількості підтекстів, або його думки надмірно приховані та перетворені на незрозумілі метафори. "Серфер" може бути водночас про критику токсичної маскулінності, проблеми самоідентифікації, родинні звʼязки, руйнівну гіперфіксацію та багато чого ще. Але також цілком ймовірно, що все це я видумав, щоб хоч якось вписати "Серфера" в межі звичної для мене кінокритики. Бо це справді химерне кіно.

Здається навіть, що всі спроби про нього розповісти від самого початку приречені на провал. "Серфер" / The Surfer – це в першу чергу емоція, незручна та огидна, однак у ціль вона влучити здатна. Кейдж знову отримав в портфоліо цікавий експеримент з оповіданням в кіно. Останнє навіть при всіх плюсах любити важко, але воно все одно чомусь не відпускає.