Моторошне метро. Огляд фільму жахів "Вихід 8" / The Exit 8

Кіноадаптації відеоігор – складне завдання. Особливо коли йдеться не про масштабні блокбастери з розгалуженим сюжетом, а про експериментальні інді-проєкти, які побудовані навіть не на історії, а на унікальному досвіді. Японська гра The Exit 8 – саме такий випадок. Це вірусний феномен, який вивів цілий піджанр горорів "знайди аномалію" на новий рівень популярності. Режисер Генкі Кавамура взявся за майже неможливу задачу: перетворити коротку, медитативну головоломку на повноцінний фільм. Результат вийшов цікавим. Це інноваційна, візуально майстерна та неймовірно захоплива стрічка, яка, втім, так і не змогла до кінця вирішити, що важливіше: форма чи зміст.

Сюжет знайомить нас із безіменним чоловіком (Кадзунарі Ніномія) з власним багажем проблем. Він опиняється в стерильному, яскраво освітленому підземному переході, який нескінченно зациклюється сам на собі. Правила прості: якщо в коридорі немає нічого незвичайного – йди вперед. Якщо помітив аномалію – повертайся назад. Щоб вийти, потрібно успішно пройти вісім таких циклів. Одна помилка – і все починається з нуля.

Найцінніше досягнення фільму полягає в тому, як майстерно він переносить на екран безпосередній досвід гри. Кавамура перетворює пасивного глядача на активного учасника. З перших хвилин, коли герой потрапляє в пастку, ти мимоволі починаєш сканувати екран разом із ним, шукаючи найменші зміни: чи не з'явився на стіні зайвий постер? Чи не дивно посміхається той чоловік, що йде назустріч? Чи не тече вода зі стелі? Це створює неймовірний ефект занурення та напруги, який не часто зустрінеш у кіно. Операторська робота Кейсуке Імамури, що нагадує сцени з "Сяйва" / The Shining Стенлі Кубрика, лише підсилює відчуття дезорієнтації та клаустрофобії в цьому нескінченному лабіринті. Страх у фільмі тихий, але постійний, як фон.

У центрі цього виснажливого випробування – чудова акторська гра Кадзунарі Ніномії. Оскільки значна частина фільму є по суті театром одного актора, саме на ньому тримається вся емоційна компонента. І він блискуче справляється із завданням, передаючи весь спектр почуттів свого "загубленого чоловіка": від розгубленості та паніки до поступового виснаження і, врешті-решт, рішучості. Він не дає персонажу скотитися в істерику, натомість його страх тихий, внутрішній, що робить його ще більш достовірним.

На відміну від гри, яка була позбавлена сюжету, сценаристи додали історії емоційне ядро – тему страху батьківства та відповідальності. Нескінченний цикл, у якому застряг герой, стає метафорою його власної нерішучості та паніки перед вибором, який змінить усе його життя. Аномалії в коридорі перестають бути просто ігровими елементами, а перетворюються на втілення внутрішніх страхів та непевності. Цей хід дозволяє фільму бути чимось більшим, ніж простою екранізацією, надаючи йому деякої філософської глибини.

Проте саме тут криється і слабкість стрічки. Прагнучи розвинути цю метафору, фільм з часом втрачає лаконічну вишуканість. Коли в сюжеті з'являються інші персонажі, алегорія стає занадто очевидною, майже повчальною. Загадковість і відкритість до інтерпретацій, які були сильною стороною гри, поступаються місцем досить прямолінійному посилу про необхідність прийняти відповідальність. Через це головний герой так і не отримує достатнього розвитку поза межами центральної дилеми, а емоційні ставки не зростають, а радше спрощуються.

Якщо дивитися у цілому, то "Вихід 8" / The Exit 8 – це сміливий та здебільшого успішний експеримент. Це рідкісний приклад кіноадаптації, яка ставить за мету не переказати сюжет, а відтворити унікальний ігровий досвід, і їй це блискуче вдається. Це напружене та візуально винахідливе кіно, яке змушує мозок працювати на повну. Навіть мінімалізм обраного стилю ніяк не заважає отримувати естетичне задоволення під час перегляду.

Проте спроба стрічки додати історії наративної ваги виявилася не настільки вдалою. Фільм вражає своєю концепцією та атмосферою, але залишає після себе відчуття, що за цією геніальною головоломкою ховалася не настільки глибока історія, як могло б бути.