Рецензія на мультфільм “Думками навиворіт 2” / Inside Out 2

Слово “шедевр” аж занадто громіздке і навантажене, і претензійне, і зобов’язуюче, аби його використовувати. Проте анімаційний фільм від Disney-Pixar “Думками навиворіт” (Inside Out), що вийшов на екрани у 2015 році, таки дійсно був шедевром, який підійшов до дитячої мультиплікації з погляду доступного психологізму та інтелектуальної емоційності. Причому буквально, адже героями стали персоніфіковані Емоції у голові дитини. І на превелике диво сиквел “Думками навиворіт 2” (Inside Out 2), що з’явився аж майже десять років по тому, виявився не меншим шедевром.

В оригіналі життя маленької дівчинки Райлі, за буднями котрого ми зацікавлено спостерігали, супроводжувалося паралельною візуалізацією того, що відбувається в її мозку: як поведінкою керують базові емоції (Радість, Печаль, Гнів, Страх і Відраза), як формуються позитивні й негативні спогади, як одні з них лишаються на поверхні, натомість інші відправляються у найглибші та найтемніші закутки пам’яті чи навіть на сміттєзвалище.

За допомогою яскравих зображень і зрозумілого інструментарію автори торкнулись навіть таких складних категорій, як свідоме і підсвідоме. Хоча, звісно, чимало дотепів, тонкощів, прицільних влучань у непрості механізми психічних процесів за допомогою простих кольорових кульок, кімнат і поличок… було адресовано насамперед дорослій аудиторії, тим, хто посміхнувся, коли йому нагадали, що з усіх закинутих уроків гри на піаніно в пам’яті лишився лише “собачий вальс”.

Ще тоді, у першому фільмі, автори показали, що у дорослих, у матері та батька Райлі, в голові знаходиться така сама умовна панель управління, і ті самі Радість, Печаль, Гнів, Страх і Відраза (тільки вже з вусами, сивуваті, в окулярах) тиснуть (з меншим запалом, із більшою розважливістю) на кнопки консолі, керуючи нашими мінливими реакціями й настроями.

Саме цей принцип (що емоції дорослішають паралельно із дорослішанням їхнього носія) став рушійною силою сиквела. Маленька Райлі перетворилася на підлітка Райлі. Проте автори не схалтурили, просто повернувши ті самі Радість, Печаль, Гнів, Страх і Відразу, тільки з домальованими прищами та брекетами. Вони розширили спектр емоцій і до базових, якими обмежується світосприйняття дитини, додали складніші та неоднозначні, котрі неминуче охоплюють нас і нерідко занадто захоплюють (а інколи тотально затискають і душать), коли ми стаємо тінейджерами. Так, до вже знайомих емоцій додалися Тривожність (Паніка), Заздрість, Конфуз і Хандра. Причому істерична лідерка нової групи одразу відтіснила оптимістичну попередню лідерку й анексувала управління.

Тож Райлі зі щасливої дитини закономірно (всі ми такими були) перетворилася на неспокійний, стурбований згусток ненависті до оточуючих і насамперед до самої себе (хоча Ненависть – емоція самостійна і ще складніша, і можливо, чекає на Райлі попереду, у триквелі, де вона стане дорослою, вийде заміж, розчарується у шлюбі й одного дня захоче “вбити” чоловіка…, а потім зануриться в екзистенційну кризу і депресію).

Напевно що Зигмунд Фрейд радів би як дитина на перегляді “Думками навиворіт 2”. Адже піксарівський мультик “на пальцях” розтлумачує його психоаналітичну теорію про его (“я”, самоусвідомлення) як основний компонент особистості. Та навіть злегка торкається двох інших компонентів: суперего (або “над-я”, що відповідає за моральні установки та формування ідеалів, іншими словами є нашою совістю) та id (або “воно”) – темне хаотичне несвідоме, що радикально суперечить я-концепції та штовхає нас на реалізацію агресивних потягів в обхід законів і правил. В мультику це момент, коли хороша й порядна Райлі, але маніакально та панічно одержима бажанням потрапити в круту хокейну команду, несподівано наважується на поганий вчинок: пролізти в кабінет тренера і прочитати її особистий записник.

Сиквел зачіпає знову-таки такі надзвичайно складні душевні та поведінкові категорії, як ментальність і ментальне здоров’я (його контролює й охороняє “ментальна поліція”); сарказм, до якого ми вдаємося, коли втрапляємо у становище, в якому ідентифікуємо свою позицію як слабку і потенційну провальну, і закриваємося щитом сарказму як захисною реакцією (в мультику це “прірва сарказму”); і навіть такий бич сучасного дорослого покоління, як панічні атаки, що останнім часом активно атакують навіть підлітків (у фільмі спричинена безладним управлінням Тривожності панічна атака є сюжетною та емоційною кульмінацією, за якою слідує катарсис).

В оригіналі Радість, яка намагалася протистояти Печальці, наприкінці доходила висновку, що бути нон-стоп щасливим неможливо і сумувати нормально, так само як боятися чи відчувати лють; і що зрештою не буває радості без печалі, вони мають іти по життю поряд. У сиквелі Радість, яка намагається протистояти Тривожності, доходить висновку, що без тривожності не буває дорослості й що життя Райлі та її особистість у порівнянні з дитинством стали значно складнішими (і надалі простіше не буде, все тільки ускладниться ще та іще). Здається, “Думками навиворіт 3” (а дуже хочеться, аби чергове продовження сталося) буде вже виключно дорослою анімацією, і мабуть, там буде і про шлюб, і про рутину, і про стрес та запару на роботі, про нервовий зрив, який Райлі поїде лікувати на якийсь модний ретрит. І неодмінно має повернутися усміхнена бабуся Ностальгія, котра у сиквелі поквапилася (двічі) зайти на вогник без запрошення.