Рецензія на фільм «Залишенці» / The Holdovers
Краще запізно, ніж ніколи. В українському прокаті наразі можна побачити інтелектуальну різдвяну драмедію Александра Пейна «Залишенці» / The Holdovers про американську освіту, американську історію, американську політику, американську родину і… про камерне затишне свято в неопалювальній аудиторії для кількох самотніх душ.
| Назва | «Залишенці» / The Holdovers |
| Жанр | комедія, драма |
| Режисер | Александер Пейн |
| У ролях | Пол Джаматті, Домінік Сесса, Да’Вайн Джой Рендольф, Керрі Престон |
| Студія | Miramax |
| Хронометраж | 2 година 13 хвилин |
| Рік | 2023 |
| Сайт | IMDb |
Події стрічки розгортаються у передріздвяні дні 1970 року у передмісті Бостона в елітній закритій школі для хлопців. Обставини складаються таким чином, що у порожньому кампусі, де навіть опалення вимкнули і в їдальні скінчилася випічка (бо ж майже всі роз’їхалися на зимові свята), лишаються лише троє. Це учитель історії древніх цивілізацій Пол Ганем (Пол Джаматті), якого ніхто не любить, бо він прискіпливий, занадто принциповий, «душніла», мізантроп, має не надто приємну зовнішність, ще й штучним оком не кліпає і страждає підвищеною пітливістю, а на додачу зловживає міцними напоями. Учень-відмінник Ангус, єдиний у класі, хто складає історію древніх цивілізацій на п’ять, проте навіть він не терпить зануду-учителя. А також темношкіра куховарка-завідувачка їдальні, син якої нещодавно загинув у В’єтнамі.
Здавалося б, для всіх трьох це Різдво невиправно зіпсоване: жіночка оплакує сина; хлопець гнівається на матір, бо та його покинула в інтернаті заради романтичної новорічної подорожі з новоспеченим чоловіком; а персонаж Джаматті взагалі не святкує, бо є атеїстом і закінченим скептиком, і навіть різдвяним печивом гребує. Та ясно що крізь непорозуміння й антипатію, попри відсутність святкового настрою і, як виявиться згодом, відсутність жаги до життя й апатичний дрейф на хвилях депресії… всі троє зрештою таки відчувають тепло тієї різдвяної ночі у холодній будівлі, де вимкнули обігрів і звідки геть усі поїхали, лишивши тільки самотніх неприкаяних невдах.
Александр Пейн переплітає окремі людські історії із глобальною історією Сполучених Штатів, котру протягує ниткою чи спіраллю від п’ятдесятирічної давнини до сьогодення. З одного боку, нібито розповідає душевну різдвяну казку про трьох чужих одне одному людей, які, усіма залишені (близькими, ріднею, друзями, державою…), несподівано утворили в одне погане Різдво маленьку спільноту на кшталт родини. З іншого, майже непомітно розповідає, у першу чергу самим же американцям, про коріння найгірших проявів їхньої багаторічної політики. Як колись давно здібні чорношкірі не мали змоги навчатись і вмирали на війні за державу, котра їм аж ніяк за те не дякувала, тоді як бездарні і відверто тупі сини багатої білої еліти закінчували найпрестижніші коледжі, найпрестижніші вищі на кшталт Принстона, Гарварда, Єля…
Але «Залишенці» / The Holdovers не про расизм. А Пейн – не чорно-білий співець однобокої політкоректної пропаганди. Тож політична демагогія все ж розгортається здебільшого за лаштунками зворушливої різдвяної історії. І здібний учень Ангус, який не має супербагатих батьків і єдиний склав історію древніх цивілізацій на відмінно, – білий.
Не лише самотнє Різдво, а й приховані ментальні травми об’єднують трійцю зламаних чи щонайменше надломлених. І всі троє є відчуженцями й залишенцями не лише на одні канікули, а й по життю, загалом відчужені від системи. Попри те, що учитель і учень прикидаються самодостатніми циніками, насправді обидва, той, що більшу частину життя вже прожив, і той, що доросле життя ще навіть не розпочав, падають у внутрішню прірву, і ця болісна сіро-зеленувата правда раптово вистрибує на поверхню, наче фурункул, коли виявляється, що Ангус і містер Ганем сидять на одних і тих самих антидепресантах.
І справедливий, принциповий учитель, який ставить оцінки виключно за знання, а не за те, що батьки мажора оплатили школі новий спортзал, – поза системою і є таким собі динозавром, недарма ж він викладач древньої історії. Так само як поза периметром «кампусу», де кампус – метафора умовно «щасливого» соціуму, такого, яке пече фігурне печиво і святкує Різдво за великим обіднім столом, не соромлячись, що той стіл оплачений хабарем чи заставлений смаколиками не по заслузі, перебуває відсторонений учень, покинутий «під ялинкою» рідною матір’ю. Така сама і матір убитого сина, який держава завинила «украдене щастя».
На диво, попри декадентське звучання і соціально-політичну критику «Залишенці» / The Holdovers лишаються «різдвяною комедією». Інакшою та з префіксом трагі-, проте все ж таки різдвяною комедією. Тож трійця аутсайдерів зрештою згадує, як посміхатися і ділитись «родинним», не обов’язково по крові чи спільному прізвищу, теплом під новорічною атрибутикою, нехай навіть нещасна ялинка стоїть посеред незатишної громадської неопалювальної зали кривенька і без іграшок, а замість подарунків – труди Марка Аврелія.