Палії, копи та внутрішні демони. Огляд серіалу "Дим" / Smoke

Apple TV+ обожнює тримати глядача у напрузі й часто випускає нові шоу по серії на тиждень, аби ви точно не передивилися все за одну безсонну ніч. Тож майже два місяці знадобилося платформі для публікації дев'ятисерійного "Диму" / Smoke. Творцем серіалу виступив сценарист і письменник, автор популярних кримінальних романів Денніс Лігейн. З-під його пера вийшов, зокрема, "Острів проклятих" / Shutter Island, за яким Мартін Скорсезе у 2010 році зняв однойменний трилер з Леонардо Дікапріо. Ну а головного героя "Диму", а, точніше, одного з них, нині – слідчого з підпалів, в минулому – пожежника Дейва Гадсена – зіграв актор Терон Еджертон. Якщо дует "Лігейн + Еджертон" видався знайомим, то недарма: кілька років тому на цій же платформі вийшов шестисерійний "Чорний птах" / Black Bird того ж автора де Терон зіграв Джиммі Кіна, дрібного наркоторговця з великими амбіціями. Дует проявив себе яскраво, "Чорний птах" сподобався глядачеві та критикам. Але чи вдалося "Диму" повторити цей успіх? Розбираємося.

Дія "Диму" / Smoke відбувається у вигаданому містечку Амберленд. Містечко вигадане, а от сюжет частково базується на цілком реальній історії, подкасті Firebug, який розповідав про серійного палія Джона Леонарда Орра. Переказувати його не будемо, бо це неабиякий спойлер.

Отже, в Амберленді орудують відразу два серійні палії. Один – любитель дивних ритуалів у супермаркетах та чипсів. Хоча, швидше, їхній ненависник, бо саме на відділи з сухими снеками весь час падає його гнів у виді вогню. Особистість першого палія глядачеві від початку невідома. А ось другого нам видають відразу.

Це нещасний дивак на ім’я Фредді Фазано, якого втілив на екрані Нтаре Мвіне, з пишною "африканою" на голові. Він старанно працює у курячому фастфуді й дуже хоче стати менеджером. Але для цієї ролі він занадто дивний і, здається, має незначні, але помітні, вади розвитку. Тихий і спокійний на роботі, Фредді ображений на весь світ, і спалює вщент домівки випадкових людей, які видалися йому занадто щасливими.

За злочинцями полює слідчий з підпалів Дейв Гудсен. Він вже довгий час не може спіймати цих двох, хоча, здається, буквально дихає їм у спину. Тож на допомогу Дейву кидають детективку Мішель Кальдерон (Джерні Смоллетт) – сувору жінку з травматичним минулим. Вона виглядає, як чек-лист "сильної героїні" з серіалу. Вона і боєць (пройшла військові дії), і спить зі своїм начальником, і сильна, і має дитячі травми, які, за збігом обставин, також пов’язані з вогнем. І з матір’ю, куди ж без материнської травми у психодрамі. А перед нами – саме психодрама, навіть якщо це зрозуміло не відразу.

Пілотна серія "Диму" / Smoke починається доволі нетипово: Дейв намагається вигадати перші рядки для своєї книги про пожежі, паліїв і тих, хто з ними бореться. І ця сцена виявляється значно важливішою, ніж здається на перший погляд. Вона одразу оголює кілька шарів персонажа: ексцентричність, амбіції, нарцисичність, одержимість вогнем і водночас бажання перетворити власне життя на художній матеріал.

Після пережитого під час пожежі Дейв вирішив піти з роботи на пожежній станції у поліцію. Перед нами постає не лише слідчий з підпалів, а й автор міфу про самого себе: вигадка й реальність переплітаються, і ми маємо справу з не надто надійним оповідачем. Адже коли нарцис говорить про себе, варто всі його слова ділити як мінімум навпіл.

І, як це часто буває, нарцис не надто радіє появі "партнерки-конкурентки", яка потенційно може вкрасти частину уваги з його життєвої сцени. На цьому етапі взагалі складається враження, що ми потрапили у класичний buddy cop серіал: два різні детективи, які на початку гризуться, але з часом знаходять спільну мову й починають працювати як ідеальний механізм.

Зазвичай Дейв насолоджується увагою, любить читати занадто театралізовані лекції колегам із різних відділків, перебільшує власну привабливість і постійно доводить щось самому собі та оточуючим. Удома ж ситуація ще складніша: дружина-бібліотекарка не надто ним задоволена, а з пасинком-підлітком у Дейва зовсім не складається. Це додає герою ще більше внутрішньої напруги: він намагається будувати образ харизматичного героя назовні, але у власній сім'ї це не працює взагалі.

Нова партнерка Мішель Кальдерон теж носить у собі травму, пов’язану з вогнем: у дитинстві вона ледь не згоріла живцем від рук власної матері, тепер ув’язненої. Це минуле зробило її різкою, прямолінійною й загартованою, але водночас створює ще один цікавий контраст у парі: якщо Дейв намагається зробити з вогню роман, то для Мішель це – болісний досвід, який вона не може забути. І між ними від самого початку виникає напруга: це не лише конкуренція за професійну першість, а й зіткнення двох дуже різних способів переживати власні травми.

Але дуже швидко ілюзія жанрової "детективної пари" в "Диму" / Smoke руйнується. Сюжет доволі рано відкриває особистість одного з паліїв (хоча уважний глядач, чесно кажучи, здогадався б і раніше), і від цього моменту історія перетворюється радше на трилер, що повільно сповзає у психодраму.

Ми отримуємо можливість спостерігати одразу за двома паліями – і які ж вони різні! Один – самотній невдаха, якого ніхто не чує. Інший – хижий психопат, який ховає свої розлади за величною маскою стихії. Паралель між хаосом, що вносить у наші життя неконтрольоване полум’я і хаосом хворої людської психіки працює доволі сильно, хоча сама ідея далеко не нова. Але у "Димі" / Smoke вона підкріплюється ще однією важливою деталлю: не лише палії, а й ті, хто їх переслідує, мають власні внутрішні пожежі. Поступово стає очевидним, що в кожного з ключових героїв є скелети у шафі.

Тобто бездоганно-позитивних героїв тут немає. Усі час від часу заходять на темну сторону. Хтось банально бере хабарі, хтось п'є та маніпулює людьми, а хтось узагалі випадково стає вбивцею. І від цього "Дим" / Smoke відчувається трохи чеснішим за класичний процедурний детектив, бо тут немає героїв, якими хочеться захоплюватися без застережень.

У якийсь момент формується група авантюристів, які намагаються "викрити" палія. Це виглядає подекуди пародійно, місцями навіть весело і знову нагадує про жанрову гру: перед нами то серйозний трилер, то майже чорна комедія. І тут шоу на якийсь час оживає.

Велика заслуга у цьому належить Джону Легуізамо в ролі Езри Еспозіто, відставного п'яниці-поліцейського. Цей розумний роздовбай краде чимало сцен: швидкий язик, непередбачувана поведінка й живий шарм додають тієї енергії, якої так бракує решті героїв. Хороша акторська гра, хоча сам персонаж заслуговує більшої уваги.

Приємно дивитися на Грега Кінніра в ролі милого боса Дейва. Кіннір грає з тією душевністю, за яку його завжди любили, але поступово розкриває й деякі темні сторони свого персонажа.

Терон Еджертон відпрацьовує роль сумлінно, але через надмірну ексцентричність його героя не завжди зрозуміло, чи бачимо ми хорошу гру, чи просто дивну поведінку персонажа. Нтаре Мвіне – навпаки, один із найсильніших елементів серіалу. Його палій водночас викликає співчуття і страх, а сцена допиту подекуди набуває майже містичного звучання – десь між "Островом проклятих" / Shutter Island і навіть тривожним абсурдом "Твін Пікс" / Twin Peaks.

Візуально "Дим" / Smoke виглядає гарно: повільні ракурси, синьо-зелена палітра ніби свідомо "приглушує" полум’я, щоб ми більше дивилися на людей, а не на спецефекти. Пожежі зняті без надмірного пафосу, але з відчуттям масштабу й загрози.

Найбільший мінус, як на мене – дещо рваний ритм. Серіал то заглиблюється у психологічні драми, то розсипається на побічні сюжетні гілки, які легко можна було б викинути без шкоди для історії. Жіночі персонажі прописані слабко: дружині Дейва лишається кліше "вічно невдоволеної", а Мішель – стандартна "сильна жінка" без достатньої індивідуальності. Це дивує особливо тому, що потенціал для більшого був.

Фінал залишає подвійне враження. Виглядає так, ніби автори самі не впевнені, чи історія триватиме далі, тож лишили шпарину на другий сезон, але так, щоб у разі чого можна було залишити так, як є. І у фіналі є кілька, на мій погляд, чудових моментів, що художньо розкривають сутність палія.

У підсумку "Дим" / Smoke – це не стільки захопливий детектив, скільки суміш жанрів, де поруч живуть нарцисичні спалахи, психопатія, чорний гумор, родинні драми та містичний підтекст. Ця суміш часом працює, часом – розсипається. Тож серіал залишає змішане враження: він цікавий і атмосферний, але не завжди тримає темп і не реалізує повністю власний потенціал. Для когось це буде свіже й нетипове видовище, для когось – розчарування.