Креативна жорстокість. Огляд фільму жахів "Пункт призначення: Родове прокляття" / Final Destination Bloodlines

Франшиза "Пункт призначення" / Final Destination завжди займала особливе місце в пантеоні молодіжних жахів. Зародившись на початку 2000-х, вона підкорила аудиторію своєю простою, але моторошно ефективною концепцією: Смерть неможливо обдурити, вона знайде тебе у найвигадливіший спосіб – і в останню мить ти ще здивуєшся, як звичайні побутові предмети здатні перетворюватися на інструменти для креативних вбивств. Кожна нова частина сприймалася з сумішшю очікування чергової порції адреналіну та скепсису щодо здатності авторів запропонувати принципово нові враження. Здавалося, серія вичерпала себе після п'ятої частини, але шоста все ж дісталася до глядачів, нехай її й довелося чекати майже 16 років.

Анонс фільму "Пункту призначення: Родове прокляття" / Final Destination Bloodlines викликав обережну хвилю інтересу. Чи здатна стрічка вдихнути нове життя у знайому формулу? Чи стане вона черговим самоповтором, паразитуючи на колишній славі? Адже часи змінилися, і те, що лякало та захоплювало два десятиліття тому, сьогодні може виглядати наївно. Проте, як не дивно, новий фільм знаходить спосіб не лише віддати належне джерелам франшизи, але й запропонувати саме той досвід, якого від нього очікують сучасні фанати, вміло балансуючи на межі ностальгії та самоіронії. І це працює, навіть якщо загальний сюжет перетворюється на цілковиту умовність.

Головна героїня "Пункту призначення: Родове прокляття" / Final Destination Bloodlines, молода дівчина Стефані (Кейтлін Санта Хуана), постійно бачить одне й те саме нічне жахіття. В ньому всі люди, які прийшли на відкриття шикарного ресторану-хмарочоса, гинуть жахливою смертю. Виявляється, що це не просто сон, а передбачення, яке колись побачила ще бабуся головної героїні (Габріель Роуз). Останній вдалося через це врятувати багато життів, однак Смерть не любить, коли втручаються у її плани. Тепер під загрозою опинилися не лише люди, які вижили в ресторані, а ще і їхні діти та онуки. Стефані разом з друзями також опиняється в списку Смерті. Їм доведеться вивчити правила, за якими Смерть полює на них, адже навіть звичайна кімната може стати для героїв небезпечною пасткою.

Саме в цих пастках і криється головна сила фільму, власне, як і всієї франшизи. "Пункт призначення: Родове прокляття" / Final Destination Bloodlines з насолодою демонструє ту саму креативну жорстокість, за яку серію колись полюбили. Кожна сцена загибелі – це маленький шедевр інженерної думки, складний механізм у стилі Руба Голдберга, де найменша деталь, найнезначніший предмет побуту може стати знаряддям убивства.

Автори стрічки майстерно грають з очікуваннями глядача: ось ти бачиш потенційну загрозу, напружуєшся, чекаючи неминучого, але Смерть завдає удару з абсолютно неочікуваного боку. Ця гра у "вгадай, що тебе вб'є наступним" неабияк лоскоче нерви, а винахідливість, з якою обставлені летальні випадки, викликає суміш жаху та якогось збоченого захоплення.

Це навіть при тому, що кров та "м'ясо" у фільмі зображені дещо дешево, ніби на комп'ютерну графіку витратили не так багато бюджету. Черговий аргумент на користь практичних ефектів. Однак не хвилюйтеся, в новому "Пункті призначення" все одно вдосталь натуралістичних моментів, під час яких чутливим глядачам краще не занадто пильно вдивлятися в екран.

Стрічка вдало вловлює та відтворює атмосферу молодіжних трилерів та слешерів початку 2000-х. Тут є все: група стереотипних молодих людей, типові для жанру локації, – навіть щось від "Сутінків" / Twilight знайшлося, – відчуття невідворотності фатуму та фірмовий чорний гумор. Цей ностальгічний флер посилюється високим рівнем самоіронії. "Родове прокляття" чудово усвідомлює власну суть. Це кривавий атракціон, тому стрічка не намагається вдавати з себе щось більше. Жорстокість тут настільки гіперболізована та винахідлива, що часто викликає не стільки страх, скільки нервовий сміх.

Це той рідкісний випадок, коли споглядання розбризкування літрів плазми та відверто гротескних смертей може розважати, хоча й не заперечує моменти фізичної відрази від побаченого. Фільм ніби підморгує глядачеві, визнаючи абсурдність того, що відбувається, і пропонуючи просто насолоджуватися видовищем. Саме ця відданість глядачам та самосвідомий гумор є сильною стороною фільму, що дозволяє горору відчуватися одночасно знайомим та оновленим.

Однак за цією кривавою феєрією та ностальгічною обгорткою ховаються й суттєві недоліки. Головний з них – це сценарій та персонажі. Історія, що зв'язує між собою епізоди винахідливих убивств, відверто посередня. Вона слугує лише функціональним каркасом, і спроби додати їй глибини через тему титульного "родового прокляття" чи сімейні драми виглядають натягнуто. Персонажі пласкі, позбавлені індивідуальності, до них важко відчути бодай якусь емпатію. Їхні діалоги часто примітивні, а вчинки продиктовані виключно сценарними умовностями. Герої регулярно роблять щось відверто безглузде, надумане або просто дратівливе, лише для того, щоб просунути сюжет до наступної кривавої розправи або штучно створити напругу.

Ця слабкість наративної частини призводить до того, що фільм, попри свою винахідливість у зображенні смертей, не пропонує нічого нового в плані розвитку ідей франшизи. Він чудово копіює успішні елементи оригіналу, але майже не еволюціонує. Сила його – у вірності знайомій формулі, але це ж і є його слабкістю для тих, хто очікував би чогось більшого, ніж просто набір креативних смертей. З іншого боку, автори, як можна припустити, чудово розуміли завдання: віддати шану минулому, виправити деякі помилки попередніх, менш вдалих частин, і забезпечити глядачам криваво-веселий атракціон. І з цим завданням вони впоралися.

"Пункт призначення: Родове прокляття" / Final Destination Bloodlines – це гідне повернення франшизи, яке точно знає свою аудиторію та її очікування. Фільм майстерно грає на почутті ностальгії, пропонуючи видовищні та часто приголомшливі сцени загибелі, приправлені солідною дозою чорного гумору та самоіронії. Це кіно, яке в першу чергу розважає, нехай і дещо збоченим чином, спонукаючи глядачів із захватом чекати, як же автори перевершать себе наступного разу. Проте слабкий сценарій, картонні персонажі та діалоги, що існують лише для зв'язки екшн-епізодів, не дозволяють стрічці піднятися вище рівня просто гарного представника жанру. Втім, якщо ви готові заплющити очі на наративні недоліки заради першокласного "смертельного дизайну" та атмосфери жахів 2000-х, то "Родове прокляття" вас точно не розчарує.