Лялькові рухи як головний елемент кіно. Огляд фільму "Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi

Кіностудія А24 набула відомості завдяки незвичайним роботам, які відчуваються як ковток свіжого повітря на тлі звичайних голлівудських фільмів. При цьому фільми компанії підіймають серйозні теми та доволі безцеремонно ставляться до глядачів, тому дитям їм краще не дивитися. Тож фраза "сімейне кіно від А24" може пролунати трохи божевільно.

Однак "Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi – це якраз та саме сімейне кіно від А24, якого комусь не вистачало. Не шукайте в ньому глибокого занурення в українську культуру та якихось одкровень, однак про вічні цінності воно розповідає гарно. А головною прикрасою стрічки став маленький милий монстрик, всі рухи якого зроблені без використання комп'ютерної графіки – і такий підхід зачаровує.

Дівчинка Юля (Гелена Ценґель) живе у маленькому поселенні посеред Карпат, яке потерпає від атак могутніх істот під назвою очі. Батько Юлі Максим (Віллем Дефо) помішаний на цих істотах та тренує інших дітей, щоб ті могли вправно знищувати будь-якого очі. Однак головна героїня ставиться до ситуації не так однозначно. А коли вона знаходить маленьке дитинча очі, то вирішує вирушити в подорож, щоб повернути його додому.

Про історичну та культурно правдивість у фільмі все стає зрозуміло з першої ж сцени, коли виявляється, що Карпати у стрічці – це окремий острів посеред океану. В назві кіно англійською слово "Карпати" відсутнє взагалі, а знімання на території України не проводилися. Тому акцент на українську культуру – це більше маркетинговий трюк вітчизняних маркетологів та дистриб'юторів. І цей момент може викликати неоднозначне сприйняття при перегляді. Хоча, правди раді, у фільмі дійсно використовується назва Carpathia, герої мають українські імена, а частина зйомок відбувалася у румунських Карпатах – Апусенах.

З одного боку, ми спостерігаємо за узагальненим та нейтральним зображенням дуже умовного побуту мешканців високих Карпат, зі старими будинками та вульгарними манерами. З іншого, деякі елементи життя все одно впізнаються як рідні, а коли персонаж Дефо починає співати українською "Взяв би я бандуру", якось критично та холодно ставитися до цього не виходить. Підбір музики українською в "Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi вийшов на диво вдалим. І нехай декому може не сподобатися подібний сетинг, який просто виглядає цікаво та незвичайно у свідомості американських глядачів, я скоріше позитивно ставлюся до навіть подібних проявів української культури.

Втім, кіно й не ставило собі за мету занурити людей в нюанси життя посеред Карпат. В першу чергу це сімейне кіно про подолання розбіжностей як всередині родини, так і між цілими видами. Сказано про це було багато у найрізноманітніших форматах, і "Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi навряд додасть тут щось нове. Сценарій в стрічці вийшов шаблонний, і глядачі майже одразу зрозуміють, що та як буде відбуватися. Проте вічні цінності на те й вічні, щоб залишатися актуальним крізь роки та покоління, а у цілому історія поставлена достатньо гарно, щоб у фіналі розчулити та навіть викликати сльози.

За трейлером здатне виникнути враження, що "Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi – це ще й незвичайна фентезійна пригода. Для цього в фільмі є і незвичайний супутник, і чітка мотивація для подорожі. Однак це ніяка не "Нескінченна історія" / The Neverending Story, не треба очікувати пафосу, нестандартних ситуацій, яскравих героїв та будь-яких інших атрибутів епічної пригоди. "Очі: Легенда Карпат" фокусується саме на стосунках Юлі, – яку, до речі, в оригіналі підписали як Yuri, не питайте, – з маленьким очі.

В реалізації монстрика на великих екранах ховається головна особливість стрічки, яка буде особливо актуальної на тлі засилля CGI в кіно. Очі – це ніяка не 3D-модель, а повноцінна лялька, за рухи якої відповідали живі люди. Через це істота рухається неприродним і нестандартним, але казковим чином. Той самий випадок, коли недосконалість методів втілення ідей в життя створює справжнє мистецтво. Дивитися на очі не набридає до самих титрів, а багато сцен повністю побудовані з врахуванням думки, що монстрик – головна зірка стрічки.

Самі титри до того ж настають достатньо швидко. Півтори години відчуваються зовсім не великим часовим проміжком. Однак режисер Ісая Саксон, для якого "Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi став першим повнометражним фільмом, ніби чітко розумів, на що розраховує та яким чином хоче спілкуватися з глядачами. У нього з командою вийшло просте кіно з мораллю рівня "Ліло і Стіч" / Lilo & Stitch, яке при цьому не вийде назвати занадто дитячим. Рідкісний випадок, коли сімейне кіно дарує однаковий рівень занурення та задоволення для різних категорій глядачів, а не обмежується виключно окремими жартами та натяками для дорослих.

З акторського складу в пам'ять западає персонаж Віллема Дефо. Актор знову перевтілився у майже божевільний образ, до якого все одно виникає симпатія. Гелена Ценґель та Емілі Вотсон також грають гарно, а разом тріо створює цікаве зображення дисфункціональної родини, яка все одно маленькими кроками намагається прийти до порозуміння. А ось інші актори не запам'ятовуються і більше нагадують статистів. З цим в особливості не пощастило Фінну Вулфгарду, персонаж якого міг би створювати цікаві сюжетні контрасти, але в фіналі так й не отримає гідний момент слави.

"Очі: Легенда Карпат" / The Legend of Ochi змусить згадати про сімейні фільми 1980-х, коли вони були більш відвертими, прямолінійними, не боялися відкрито показувати неприємні моменти. Його приземлений сценарій та режисерські методи можуть здатися застарілими у 2025 році. Але подібний підхід водночас стає головним скарбом стрічки.