"28 років по тому" / 28 Years Later: подорож до життя крізь смерть

"28 днів по тому" / 28 Days Later (2003) від творчого дуету режисера Денні Бойла та сценариста Алекса Ґарленда зумів зробити концепцію зомбі апокаліпсиса, яка на той час почала здаватися застарілою, знову моторошною та здатною дістатися до серця глядачів. З того часу вийшло багато різноманітних історій про зомбі, включно з The Last of Us, яка стала важливою віхою для фантастики про зомбі та історій про суспільство після кінця світу в цілому. Однак у 2025 році Бойл та Ґарленд повернулися зі стрічкою "28 років по тому" / 28 Years Later, в якій все настільки чудово та чарівно – попри загальний депресивний сетинг, – що інші художні твори про зомбі не йдуть ні в яке порівняння.

Хлопчик Спайк (Альфі Вільямс) живе на невеликому острові разом з родиною та комуною вцілілих британців, яким пощастило не заразитися вірусом "Лють". Однак час від часу острів'янам доводиться вибиратися на велику землю в пошуках ресурсів. Саму Велику Британію ізолювали від світу, щоб не допустити розповсюдження вірусу, а людей кинули напризволяще. Джеймі (Аарон Тейлор-Джонсон), батько Спайка, вперше бере на вилазку сина, хоча тому лише 12 років. Саме ця вилазка відкриває Спайку очі на всю красу та огиду світу, який пережив зомбі-апокаліпсис, а також зароджує в його душі сумніви щодо виживання на острові. Особливо хлопчика турбує хвора мама Айла (Джоді Комер), яка повільно втрачає себе від нападів божевілля, але ніхто не квапиться їй допомогти.

Найбільше досягнення "28 років по тому" / 28 Years Later полягає в тому, що Бойл та Ґарленд навіть не намагаються перевинайти жанр чи здивувати глядача карколомними сюжетними поворотами в рамках постапокаліпсису. Натомість вони повертаються до основ і розповідають напрочуд інтимну та щиру історію про сім'ю, дорослішання та пошук вічних цінностей у світі, де цивілізація стала лише бляклим спогадом. Це водночас і медитація на тему маскулінності та батьківства, і пронизлива історія про жах дорослішання, коли дитині доводиться дізнаватися про найтемніші сторони життя, і притча про важливість та ефемерність пам'яті.

Стрічка знаходить емоційний резонанс не в битвах з інфікованими, хоча й вони зроблені максимально гарно, а в тихих, споглядальних моментах: у розмові батька й сина, у мовчазному погляді хворої матері, у відчайдушних спробах знайти хоч якісь проблиски надії серед руїн. У подібних щемких моментах криється справжня сила фільму, яка дозволяє йому зосередитись на гуманізмі всередині жаху, а не на самому жаху. Молодий актор Альфі Вільямс ідеально впорався з надважкою роллю, тому зануренню нічого не заважає.

Кожен кадр "28 років по тому" / 28 Years Later просякнутий режисерським генієм Денні Бойла. Його фірмовий енергійний, бунтарський британський дух відчувається в усьому, від несподіваних ракурсів до вибору музики. Він знаходить унікальні стилістичні та художні рішення для кожної сцени, навіть для, здавалося б, коротеньких і прохідних епізодів. А від кожного вбивства зомбі під час перегляду в кінотеатрі відчуваєш майже фізичне задоволення, настільки правильно розставлені акценти.

Подорож героїв спустошеною Британією перетворюється на елегію за втраченою цивілізацією. Бойл майстерно вплітає в загальне сюжетне полотно архівні кадри та фрагменти старих фільмів, створюючи ефект меланхолії та ностальгії за світом, якого більше не існує. При цьому він не цурається показувати відверту жорстокість, але робить це не заради шоку, а як невіддільну частину нової реальності. Його режисура, як і раніше, відчувається актуальною, провокаційною та навіть терміновою, відмовляючись від простих відповідей та легких шляхів і на рівні кіномистецтва розмовляючи з глядачами про питання, відповідей на які ті дуже бояться.

За цією центральною людяною історією ховається глибокий пласт філософських, історичних та соціально-політичних роздумів. Ізоляція Британії від решти світу, занепад інституцій, криза гуманізму, жорстокі рішення "зовнішнього світу" стосовно карантину та ізоляції – все це можна трактувати як метафору на сучасні політичні реалії, зокрема наслідки Brexit і дивні геополітичні рішення останніх років, але фільм ніколи не подає ці ідеї прямолінійно. Вони існують на тлі, як частина світу, доповнюючи та поглиблюючи історію, але не перетягуючи на себе ковдру.

Інфіковані в "28 років по тому" / 28 Years Later – не просто бездумні монстри. Бойл зображує їх як стихійне лихо, нестримну та всеохоплюючу силу природи, подібну до урагану чи повені. Вони є каталізатором, що оголює найкращі та найгірші риси в людях, змушуючи їх робити неможливий вибір між людяністю та виживанням. Проте брутальності в сутичках з ними все одно вистачає.

Бойл та Ґарленд демонструють повне розуміння жанру та його тропів. Вони знають, що глядач бачив уже сотні історій про зомбі, тому свідомо використовують знайомі кліше – вилазка за припасами, зустріч з іншими вцілілими, небезпека не від мертвих, а від живих. Проте вони наповнюють ці заїжджені елементи свіжим емоційним змістом, а часом навіть тонко іронізують над ними.

"28 років по тому" / 28 Years Later знаходить шлях до оригінальності не в тому, що він показує, а в тому, як саме він це робить. Навіть у найтемніші та найдепресивніші моменти стрічка може вдатися до доречного, щирого гумору, який лише підкреслює трагізм ситуації, але в той самий час дає таку необхідну емоційну розрядку.

Звуковий супровід заслуговує на окрему згадку. Саундтрек фільму – це абсолютно геніальне, одночасно незвичне та максимально доречне поєднання ембієнту, построку та британської електроніки. Музика не просто ілюструє події на екрані, а стає своєрідним оповідачем, що передає настрій, посилює напругу і створює унікальну атмосферу туги та надії. Як і загальна режисура, саундтрек має виразний "британський" характер – він меланхолійний, трохи відсторонений, але всередині нього б'ється енергійний та потужний пульс.

Втім, навіть у такого майже досконалого фільму є кілька дрібних вад. Структура оповіді, особливо на початку, може видатися дещо "відеоігровою". Тобто замість стандартного плину історії ми часом ніби спостерігаємо за набором "катсцен", "туторіалів" і "бойових сутичок". Сцена, де батько пояснює синові всі особливості нового світу, хоча й необхідна для нових глядачів, відчувається як трохи прямолінійна експозиція, що обережно, але все ж веде аудиторію за руку.

Окрім того, "28 років по тому" / 28 Years Later обривається досить різко, залишаючи глядача з відчуттям незавершеності та потужним кліфгенгером. Проте цей недолік значною мірою нівелюється знанням того, що наступна частина знімалася паралельно з цією і має вийти вже взимку 2026 року. Тож це не стільки слабкість сценарію, скільки свідомий хід, що перетворює перегляд на першу главу великої, епічної саги.

"28 років по тому" / 28 Years Later – це не просто тріумфальне повернення культової франшизи. Це справжній шедевр сучасного кінематографа, що виходить далеко за межі жанру жахів. У Бойла та Ґарленда вийшла зворушлива та інтелектуально насичена драма про те, що означає бути людиною у божевільному світі.

Творчий дует британців створив сміливий, безкомпромісний та візуально досконалий фільм, який змушує думати, відчувати та сподіватися. Його незначні недоліки губляться на тлі монументальних досягнень, що робить його однією з найкращих стрічок не лише року, а потенційно й десятиліття.