САУ "Богдана", конкуренція з FPV-дронами та вічно живі радянські гаубиці. Усе, що треба знати про українську артилерію
"Дзвінкий міномет надішле сувеніри
Прямим попаданням у ворожий бліндаж
Довершують бій січові каноніри
Приймає Ростов двохсотий вантаж"
(с) Кому Вниз, "Марш артилерії" (слова Дмитра Савченка)
Суми – знакове місто для української артилерії. Тут створювали спеціалізовані навчальні заклади, науково-дослідний центр ракетних військ та артилерії, була сформована 27-ма артилерійська бригада імені Петра Калнишевського.
А у 2014 році сум’янин Павло Нарожний заснував організацію "Реактивна Пошта" – профільний благодійний фонд, який допомагає суто артилеристам. Спочатку він підтримував лише сумську 27-му бригаду, але з часом діяльність фонду поширилась на понад 40 підрозділів.
Сьогодні через цей доволі нішовий фонд щомісяця проходять мільйони гривень. Він постачає на фронт усе: від дерев’яних макетів гаубиць М777 до пилососів Bosch для догляду за чутливими до пилюки німецькими САУ.
Спеціалісти фонду також купують специфічну імпортну військову продукцію, виготовляють мобільні майстерні та облаштовують офіцерські штаби. Іншими словами – підвищують ефективність української артилерії в тих місцях, куди не дотягується держава.
Як і всі благодійні фонди, з 2022 року "Реактивна Пошта" суттєво наростила свою діяльність. Тим паче, що артилерія на війні, попри масову появу FPV-дронів, залишається актуальним та унікальним засобом знищення окупантів, який з роками стає тільки ефективнішим.
Офіс Павла більше схожий на музей української артилерії. Прапори з автографами, шеврони, подяки, фрагменти екзотичних боєприпасів, архаїчного обладнання. Там ми дві години розмовляли про найкращі гаубиці в українській армії, розвиток вітчизняної САУ "Богдана", конкуренцію "стволки" з FPV-дронами та переваги нашої артилерії перед російською.
Чи замінить FPV-дрон артилерію?
– Так багато пісень написано про українську артилерію. Яка ваша улюблена?
– Напевно, це всім відома "Арта" гурту Пирятин. Як на мене, вона найкраще передає дух артилерії.
Якщо взяти образ морського піхотинця – то це накачані бійці, які всіх вбивають голими руками. Але артилеристи – це інші люди. Це хлопці в більшості не дуже спортивні. Це мужички, які часто курять, сидять у посадках та гаєчними ключами крутять та змащують цю гаубицю, щоб довести її до ідеального стану.
Артилерист – це про важку щоденну фізичну працю, бо він більшість часу не стріляє, він – готується до ураження.
– Багато чути про розвиток ударних дронів, але зовсім мало говорять про технологічний стрибок нашої артилерії. Може скластись враження, що це щось архаїчне та совкове. Розкажіть як воно насправді.
– З початком великої війни стався злам у застосуванні артилерії. У нас з’явився Starlink та набули поширення дрони-розвідники. Що це означає на практиці?
До 2022 року артилерію коригували здебільшого люди з біноклями та лазерними далекомірами. Зараз цього вже набагато менше, а вогонь наводять дронами-розвідниками.
Це велика зміна у точності, економії боєприпасів та швидкості реакції. Можна одразу зробити постріл та зафіксувати влучання. Від виявлення цілі до пострілу тепер проходять лічені хвилини.
Сьогодні в артилерії є великі сучасні штаби. Артилеристи використовують програму "Кропива", в яку завантажені таблиці стрільб майже на всі типи боєприпасів, яких у нас близько 50 різних видів та виробників. Там же можна розраховувати висоту встановлення відеокамери для спостереження за тим чи іншим об’єктом.
У самої "Кропиви" є служба підтримки. Приходить новий снаряд, артилерист пише оператору та питає за нього. І йому відповідають, що цей конкретний снаряд ідентичний іншому снаряду, треба забити в таблицю те, те і те.
– Злі язики кажуть, що артилерія скоро стане непотрібною через поширення FPV-дронів…
– FPV – це високоточний засіб, але він несе найчастіше 2-3 кг вибухівки. Артилерійський же снаряд, якщо мова про калібри 152/155, – це 8 кг вибухівки та 40 кг самої болванки, що теж дуже важливо. І падає на ворога він з надзвуковою швидкістю.
Уявімо собі бетонований бліндаж. Росіяни знають про дрони, вони вішають сітки, ставлять сталеві двері, які пробити буде непросто. А артилерійський снаряд просто знищить його через дах.
Якщо покласти 30 см бетону – FPV-дрони таке укріплення не проб’ють. А в артилерії є спеціальні бетонобійні снаряди, у яких підривник стоїть ззаду, а не спереду. Це значить, що в укріплення прилітає болванка, пробиває на швидкості бетон та всередині вибухає.
І це ми тільки почали про види боєприпасів. Наприклад, є ще касетні. Там всередині 88 гранат, з яких 10 – кумулятивної дії. Дуже ефективна штука проти штурмів.
Є снаряд дистанційного мінування. Це просто пісня, наші військові таких відстріляли десятки тисяч. Він розкривається в повітрі та засіває площу шайбами – такими невеликими сірими коробочками. Вони вибухають, коли на них наступає піхотинець або проїжджає бронетехніка.
Дуже часто бачимо відео, як дрон добиває танк, який якраз зупинився у полі. А чому він там зупинився? Тому що йому відірвало гусеницю цим боєприпасом.
– В часи АТО публікували багато ефектних відео, як українська артилерія збирається у великі батареї та одночасно поливає снарядами росіян. Чому тепер ми нічого подібного не бачимо?
– Зараз працюють виключно по одній гарматою з прихованих позицій. Це сталося з двох причин.
Перша – завдяки нашим розвідувальним дронам, які дозволяють точково наводитись на ціль.
Друга – ворожі FPV та "Ланцети", які постійно полюють за нашою технікою та реагують на скупчення.
– Яка українська артсистема найкраще себе показала на війні?
– Я великий фанат шведської Archer. Це повністю автоматизована САУ, мегалакшері з усіх точок зору. Людина натискає кнопочку, броньована капсула сама підіймається, сама стає на домкрати, система сама бере пороховий заряд, стріляє з хірургічною точністю на 40+ кілометрів. Там навіть в кабіні є каструлька, щоб приготувати обід.
Але у неї свої нюанси. Одного разу я спитав як проходить її техобслуговування. 22 (!) види мастила потрібно, щоб підтримувати її в бойовому стані.
Теж саме з німецькою Panzerhaubitze 2000. Вона мені дуже подобається. Точна, швидка. У неї великий плюс, що вона на базі танку Leopard 2. Екіпаж сидить увесь в броні. Офіцери з одного підрозділу казали: "у нас більшість екіпажів контужені від прильотів, але нікого ще не вбило".
Але вона теж дуже капризна. Одного разу мені подзвонив на той момент командир 43-ї бригади Олег Шевчук і попросив купити вісім пилососів Bosch. Я одразу не зрозумів і спитав, навіщо їм робити в бригаді генеральне прибирання. Виявилось, що система дуже боїться пилюки, і її потрібно кожен день пилососити та продувати. Або влітку, якщо модель без кондиціонера, то вона може перегрітись та перестати стріляти.
Також була смішна історія з комплектуючими. Нашим підопічним артилеристам на Panzerhaubitze 2000 довго доводилось кричати одне на одного під час стрільб, тому що в Україну ці САУ прийшли з Італії, і до них не підходили німецькі шоломи зі зв’язком. Доводилось нам шукати вживані італійські шоломи.
Якщо говорити про найкращу артсистему, то треба враховувати комплекс різних факторів. Я думаю це британські М777. Це найперша артилерія, яку отримала Україна від партнерів. Вона дуже надійна, легко ремонтується та їх багато.
Нам жалілись, що на М777 багато гідравлічних рукавів, які пробивались від невеликих прильотів дронів, через що гармата переставала працювати. Доводилось відвозити на сервіс після кожного обстрілу. Але ми поставили мобільні станції з верстатами для обрізки та фітінгу, і 99% поломок почали лагодити на місці.
– Що сьогодні більш актуальне: самохідна артилерія як Archer або буксирувана на причепі як М777?
– Найкраще себе показує буксирована артилерія, тому що це вкопана позиція. Зараз безпечніше окопатись, замаскуватись і вичікувати свою ціль.
А якщо ти постійно їдеш, то одразу стаєш помітним – у тебе гарячий двигун, ти підіймаєш пилюку, шумиш. Перекат – це найбільш небезпечна частина роботи артилеристів. А сховати самохідну установку на базі вантажівки або танку значно важче через габарити. До того ж вони є дорожчими.
"По макету з фанери прилетіло 16 російських "Ланцетів"
– На фронті працюють бійці багатьох спеціальностей. Якісь більш небезпечні для життя, якісь – менше. Артилерист – наскільки це небезпечна робота сьогодні?
– Якщо виконувати всі поради з безпеки, якщо не порушувати статут, для артилериста ймовірність вижити на цій війні становить 90%, як би це дивно не звучало.
Наприклад. Літо, спека 40 градусів, і боєць знімає бронежилет, бо йому жарко тягати снаряди. Але якщо прилітає дрон, то з великою ймовірністю шолом та бронежилет захистить від уламків з нього.
– Кажуть, артилеристи сильно надривають спини.
– Так, це проблема, і вона зокрема пов’язана з переформатуванням нашої артилерії. Багатьох бійців, які служили на західних системах з допоміжними кранами, пересаджують на "Богдани", де треба тягати снаряди вручну. Щоб підготувати тіло до таких навантажень, бажано пів року ходити в качалку, вживати спортивне харчування.
– Яка найбільша загроза для артилериста і як наші військові цьому протидіють?
– Загроз багато, і мова далеко не тільки про російські дрони-камікадзе "Ланцет". Це і ворожа артилерія, і КАБи. Буває по позиціях б’ють дорогими "Іскандерами", тому що росіяни мають запаси та готові витрачати їх на наших артилеристів. Певно, бояться.
Як захищатись? Це і детектори, і риболовні сітки. У мене є відео, як на сітках на одній з артилерійських позицій замотано кілька російських дронів.
Допомагають також макети з фанери. У нас нещодавно було подвійне спрацювання. Російський дрон летів знищувати макет, але замотався у сітках. У нас зараз на виробництві макети з фанери на M777 по 17-25 тис. грн за штуку. Поставили понад сто одиниць. Із замаскованої позиції стирчить тільки ствол, тож відрізнити його від справжнього нереально.
Після кожного прильоту на макет приходить фахівець, у нього з собою викрутка і скотч, якими він ставить усе на місце. А потім росіяни знову по ньому б’ють.
Один наш макет назвали "Толік", на честь мецената, який його купив. Толя – це легенда. За весь час біля нього знаходили уламки 16 дронів "Ланцет". Рахували за крилами, які розлітаються при вибуху.
– Чого зараз найбільше не вистачає українській артилерії: артсистем, запасних стволів або снарядів?
– На першому місці по дефіциту снаряди. На другому – артсистеми та запчастини до них. З наявністю запасних стволів та їхньою якістю здебільшого проблем немає. Стволи роблять для нас і в Німеччині, і у Франції, і в Британії. І сама Україна виробляє лінійку стволів хорошої якості.
– Чи жива ще наша радянська артилерія?
– Дуже ефективною була і залишається гаубиця "Гіацинт-Б". Це зброя кінця 60-х та початку 70-х років, але у чому її плюс – на них стоїть величезна камера для пороху. Можна брати з собою багато снарядів та бити на 30+ кілометрів. Це також доволі точна артилерія, і вона відіграє свою роль у контрбатарейній боротьбі. Стволи та снаряди до них знаходяться.
"Піони" теж активно працюють – я сам був у шоці. Вони дуже ефективні для знищення укріплень. Так, точність у них невелика, але їх 110 кг снаряди розбирають все, що потрібно розібрати. Не секрет, що 203-мм снаряди до них постачають зі США. Хоча ці системи вже доживають свій вік. Снаряди для них – це рідкість, а сама платформа велика та важка. Стволи для них виробляти дуже складно через їхній розмір. Але наявного ресурсу там поки вистачає.
САУ "Піон" відіграли важливу роль у битві за Київ. Жителі міста бачили, як ці САУ пересувались містом та знищували на околицях російські колони. Детальніше про це можна почитати в інтерв’ю Української правди з командиром 43-ї бригади Олегом Шевчуком.
– А як щодо нашої "Вільхи"?
– Вона є і працює. Росіяни рік тому публікували дуже характерні фото двигунів від "Вільхи" біля Суджі. Але за точністю це далеко не український HIMARS, як багато хто її собі уявляє.
– Волонтери завжди знають місця, в яких можна за мінімум грошей отримати максимум результату. Якщо залишити за дужками виробництво снарядів та інші капіталомісткі речі, у що можна вкласти гроші, щоб підвищити ефективність нашої артилерії?
– Перше – це макети. Кожен "Ланцет", який прилетів у макет, не прилетів на справжню артилерійську позицію і не вбив наших людей.
Друге – це ремонт. Артилерію постійно треба ремонтувати. Немає жодної бригади, у якої 100% техніки у справному стані.
Ми, наприклад, для цього поставляємо таку штуку, яка називається мобільна станція техобслуговування. Це тягач, а на тягачі стоїть морський контейнер. В контейнері стоїть шиномонтаж для будь-яких розмірів коліс, верстати для польового ремонту, інструменти: плазморізи, сварки, азот. Такі станції можуть жити у підрозділі роками й ремонтувати весь автопарк.
Також можна вкластись в облаштування мобільних штабів. Такі самі контейнери, тільки для офіцерів. Ноутбуки, проєктори, екрани на стінах, плотери для друку карт. Так, багато хто досі користується паперовими картами, бо її легко возити за собою.
"Буксирована Богдана подобається значно більше за версію на вантажівці"
– Чи стане наша САУ "Богдана" основною артилерійською системою у Силах оборони?
– Якщо враховувати відкриті дані про щомісячне виробництво та вже зроблену кількість, то вона поки не є основною артисистемою у військах. Але з такою динамікою цілком може бути, що через два роки вона нею стане. Тим паче, що зараз виробляють не тільки САУ, але й буксирувані версії.
– Що у "Богдани" виходить робити добре в бою?
– Що б там не казали злобителі, але вона доволі точна внаслідок якісного та довгого ствола, навіть у порівнянні з західними зразками. Вона не така точна, як умовний ідеал Panzerhaubitze 2000. Але на свої гроші (2,5 млн євро) – дуже хороша ефективність.
Також вона має доволі хороший захист як для колісної САУ. З великою ймовірністю екіпаж залишиться живим навіть якщо поряд впаде артилерійський снаряд.
І "Богдана" постійно розвивається. Ми повинні розуміти, що в Україні навіть у радянські часи ніколи не було виробництва артилерії. Тому в будь-якої подібної техніки на початку будуть проблеми. Головне, що в артилеристів є надійний зворотний зв'язок із заводом-виробником.
– А які недоліки залишаються?
– Автомат заряджання та досилач боєприпасів. "Богдана" в автоматичному режимі працює повільніше ніж в ручному, тому артилеристи частіше працюють саме вручну. Це колись оптимізують та виправлять.
Без досилача та автомату заряджання артилеристам дуже важко, бо всі 47-кілограмові снаряди доводиться носити вручну. Військові собі зривають спини та травмують сухожилля. Ми навіть для цього атлетичні пояси постачали на фронт.
– Що можете сказати про "Богдану" в буксированій версії й чи можна порівняти її з уже згаданою M777?
– Буксирована "Богдана" мені подобається більше за САУ. Щодо порівняння: довжина ствола "Богдани" – 8 метрів, а М777 – 6 метрів. Це означає, що ствол української САУ більш точний і стріляє далі, але він і помітніший при маскуванні та важчий. Це значить, що для "Богдани" треба копати глибшу яму та брати більш потужний тягач.
– Наскільки якісними є стволи українського виробництва?
– Ресурс ствола – до 8 тисяч пострілів, залежно від снаряда. Наші стволи його чудово витримують. Можливо, вони не настільки точні, як німецькі, але враховуючи швидкість виробництва та кількість поставок на фронт – цього з головою вистачає.
"Російська ствольна артилерія якимось дивом досі стріляє"
– На "Оборонці" виходив матеріал, де ми описували стан російської артилерії. Як виявилось, окупанти дуже багато беруть її з радянських складів та "канібалять" стволи зі старих систем. А як ви можете охарактеризувати стан російської артилерії?
– Якимось дивом їхня ствольна артилерія досі стріляє. У них величезна проблема зі стволами. До речі, нещодавно європейські партнери нарешті ввели санкції на хром – головну сировину для виробництва стволів. Великим джерелом хрому для Росії був Казахстан, який теж відмовився постачати.
Окрім того, є фактор верстатів. Якщо Україна використовує власні верстати для стволів, то у росіян такого виробництва немає. Зараз вони по всьому ринку їх шукають та різними шляхами доставляють. Наявні верстати теж мають свій ресурс, який вичерпується.
Суто технічно Китай може продавати Росії свої стволи, бо у них співпадають калібри. Але це вже політичне питання. Також росіянам уже постачає артилерію Північна Корея, але йдеться поки лише про 180-мм САУ "Коксан", якість яких дуже низька.
Давати точну оцінку майбутнього російської артилерії на полі бою не берусь, бо це буде пальцем у небо. Але я думаю, що у них зношений ресурс стволів і скоро вони почнуть стагнувати.
Ресурс стволів – це доволі умовна величина. З гаубиці можна вистрілити хоч 15 тисяч разів, але до того моменту в стволі вже не буде нарізок, і він стрілятиме аби куди.
Але російська реактивна артилерія ("Гради", "Смерчі", "Урагани") – небезпечна, вона стріляє дуже активно. Навіть якщо подивитись зведення Генштабу, вони роблять від 50 до 150 обстрілів реактивною артилерією на добу. Один обстріл – це мінімум десяток ракет, якими накривають великі ділянки, де гинуть наші військові.
– Чи коректно казати, що наш парк ствольної артилерії кращий за російський?
– Я думаю так. Навіть якщо взяти середній вік систем, то у нас він знаходиться десь близько 2000-х, а у росіян – десь біля 1980-х років.
– Хто сьогодні сильніший в артилерійських дуелях?
– Я думаю ми, тому що наша контрбатарейна боротьба спирається на високоточну зброю, типу американських HIMARS. Також це пов’язано з якісною розвідкою, зокрема супутниковою. Крім того, у нас є багато інших засобів: різні камери, акустичні сенсори, американські контрбатарейні радари.
Достатньо просто побачити спалах, і тоді можна приблизно визначити місцезнаходження ворожої артилерії, провести дорозвідку й уразити високоточною зброєю.
У росіян основа контрбатарейної боротьби – дрон "Ланцет". Але влучання "Ланцетом" часто не означає знищення артсистеми. Багато гаубиць проходять ремонт і зрештою повертаються у стрій.
***
"Реактивна пошта" відкрила збір на виробництво макетів-обманок, які допомагають зберегти життя українським артилеристам. Щоб таких макетів, як згаданий в тексті "Толя", було більше, і російські "Ланцети" прилітали у фанеру, а не в наших захисників, потрібно закупити матеріали. Допомогти військовим можна за цим посиланням.