Китай в кожному дроні. Чому в нашій зброї так мало українського?

У 2025 році Україна виробила зброї на $9 млрд, сказав колишній голова Мінстратегпрому Герман Сметанін. Уява одразу малює картину, що українська економіка заробила "зайві" $9 млрд замість того, щоб віддавати ці гроші іноземним постачальникам.

Але реальність трохи складніша. З цих $9 млрд значна частина грошей пішла за кордон на закупівлю компонентів для виробництва зброї. Українська військова техніка залишається дуже залежною від імпортної, зокрема китайської, електроніки та окремих критичних комплектуючих.

Масштаби цього вражають. Один із найбільших імпортерів китайських деталей, українська компанія TAF Industries, лише за останні 18 місяців законтрактувала в Китаї компонентів на $1 млрд.

Це змушує замислитись про виробництво комплектуючих в Україні. Адже мова не тільки про гроші, але й про незалежність від політичних обмежень, можливість контролю якості, захист технологій, пришвидшення постачань, створення робочих місць, ключ до виходу на світовий ринок тощо.

Наявність локального виробництва компонентів для зброї є показником зрілості оборонної галузі та її готовності до зовнішніх викликів. Але чи готова держава дати зелене світло виробникам комплектуючих та стимулювати їх розвиток?

В Україні з цим існують певні проблеми. Цікавий факт: іноземні виробники компонентів мають пільгове оподаткування, а українські – ні. Тобто держава фактично стимулює купувати китайську електроніку замість української, а вітчизняні компанії – переводити виробництво в сусідні країни.

Державне замовлення зброї побудоване таким чином, що Міноборони не може врахувати наявність українських компонентів при закупівлях та віддати виробнику з високою локалізацією перевагу в укладанні контрактів.

"Короткі" контракти, які укладає Міноборони, роблять неможливим довгострокове планування, яке вкрай необхідне для побудови складних виробничих ланцюгів з високим ступенем локалізації.

"Оборонка" розбиралась, чому українське виробництво зброї досі залишається незрілим у частині комплектуючих та чи зможуть вітчизняні виробники позбутись залежності від Китаю.

Чому компоненти для зброї – це стратегічне питання?

Один китайський завод може одночасно виконувати замовлення для російських та українських "друзів". При цьому Пекін щороку ускладнює доступ своїх підприємств на український ринок. Спочатку компартія ввела обмеження на вивіз дронів, а потім – на компоненти для них.

Ринок до цих обмежень адаптувався та знайшов спосіб продовжувати торгівлю через посередників та, ймовірно, лазівки у законодавстві. Але немає сумнівів, що це залишається можливим лише тому, що цього хоче китайська влада.

У випадку загострення конфлікту або чергового зближення Пекіну з Москвою, Україна разом з партнерами швидко може залишитись без спроможності виготовляти свою головну зброю, принаймні в таких же великих обсягах.

Виготовлення власних комплектуючих потрібно не тільки на випадок Третьої світової війни. Локальне виробництво дозволяє краще контролювати якість та темпи поставок. Раніше виробники дронів розповідали "Оборонці", що непоодинокими були випадки, коли з Китаю на українські заводи приходила низькоякісна техніка, непридатна до бойових дій. Або ж вона приходила невчасно через велике логістичне плече.

Вимоги до бойових безпілотників постійно зростають, а сфера їх застосування на війні – розширюється. Через це з’являється потреба у спеціалізованих військових компонентах, а не звичайних цивільних.

"Цивільні камери оптимізовані під вартість і зручність звичайного користувача. Бойові ж камери оптимізовані під конкретні задачі ведення бою: низька затримка, висока "живучість", захищеність від вологи, специфічні режими роботи для різних сценаріїв, інтеграція з іншими пристроями.

Наприклад, пошук цілі у небі буде відрізнятись від пошуку наземної цілі. Потрібна висока контрастність, вузький кут лінзи для дальнього виявлення, висока кількість кадрів на секунду, оскільки ціль рухається 300+ км/год", – пояснив "Оборонці" Андрій Таганський, бізнес-директор компанії Odd Systems.

Такі військові технології вже можна віднести до розряду стратегічних, тож відповідні R&D-центри та виробничі спроможності в ідеалі мають перебувати у максимальній близькості для унеможливлення зривів постачань та крадіжки технології.

Спроможність виробляти бодай якусь частину комплектуючих – це і про економічну вигоду та розвиток інженерії. Український ринок дронів та снарядів – це мільярди доларів, більшість з яких не залишається всередині країни, а тікає за кордон через потребу купувати там електроніку та вибухові речовини.

За словами засновника компанії Vyriy Олексія Бабенка, якщо в майбутньому перевести всі українські дрони на вітчизняні мотори, це допоможе створити близько 1000 робочих місць. А на думку Таганського, виробництво камер лише для 100 тис. дронів на місяць може створити сотні робочих місць.

Виробництво компонентів може стати невіддільним складником майбутнього експорту зброї, який має невдовзі запуститись.

"Якщо ми орієнтуємось на продаж зброї країнам НАТО, то використання китайських компонентів є "ред флегом" для покупця (західні країни висувають вимоги до своїх виробників на мінімізацію залежності від Китаю – ред). Українськими камерами чи вже готовими гімблами цікавляться іноземні покупці, бо наші компанії готові забезпечити якість, обсяги виробництва і звичайно конкурентоспроможну ціну", – зазначив виконавчий директор асоціації NAUDI Сергій Гончаров.

І останнє – це можливість перевести виробничі лінії з електронікою на цивільні рейки після закінчення бойових дій. Теоретично, зробити це буде простіше, ніж виробництво готових дронів.

"Усі ці виробництва дуже легко буде перепрофілювати на цивільне життя з усіма виробничими циклами. Наприклад, якщо ми робимо льотний контролер, то ми згодом зможемо робити плати для систем безпеки, сигналізацій, пральних машин, мікрохвильовок, холодильників тощо. Потреба у світі в цьому величезна, і ми зможемо конкурувати завдяки дешевшій оренді, робочій силі, електроенергії тощо", – сказав Бабенко.

Що вже виробляє Україна?

Ми не маємо розвиненої промислової бази, щоб просто зараз забезпечити повну локалізацію виробництва зброї. Бронесталь виробляти в Україні невигідно, вибухові речовини вимагають сотень мільйонів доларів інвестицій, а складна електроніка неминуче приходитиме із західних країн та Тайваню.

"Від Китаю ми ніяк не зможемо відмовитись. Наприклад, дуже хороші двигуни для наземних роботизованих комплексів роблять у Китаї. Вони дуже дешеві і якісні. Нам, щоб дійти до такого, треба ще попітніти років п’ять.

На жаль, всі люди, які в радянські часи проєктували транзистори, резистори – багато з них зараз за кордоном. Складні багатошарові плати ми навіть за ліцензією ніколи не виготовляли", – сказав "Оборонці" Ігор Федірко, директор об’єднання асоціацій "Українська рада зброярів".

Але певні успіхи Україна все ж таки має. Ще у березні один із найбільших виробників дронів Vyriy презентував свою першу тисячу FPV, виготовлених виключно з українських компонентів. Цього компанії вдалося досягти завдяки власним спроможностям та підрядникам всередині країни.

Засновник компанії Олексій Бабенко зазначив, що самі українські компоненти виготовляються з імпортних чипів та більш примітивних комплектуючих. Але при цьому до половини коштів залишатиметься в Україні завдяки збірці, частини локалізованих деталей та прибутку компанії.

Станом на зараз Vyriy виготовила вже близько 10 тисяч FPV-дронів суто з українських компонентів. За ціною вони майже не відрізняються від тих безпілотників, що зібрані з китайських комплектуючих.

10 тисяч – це крапля в морі, порівняно з 4,5 млн одиниць, які загалом Міноборони планує поставити на фронт у 2025-му році. Водночас за словами Олексія Бабенка, базові моделі дронів компанії, які випускають серійно, уже мають 70-80% вітчизняних компонентів. Щоб перейти на виготовлення суто українських FPV не вистачає лише українських камер та моторів – їх виробляють, але поки у недостатній кількості. Але можливо і це "вузьке місце" з часом зникне.

"Оборонка" завітала на виробництво компанії Motor-G, яка виготовляє електродвигуни для дронів різних типів. Підприємство засноване ще у 2023-му році, а зараз виходить на обсяги в сотню тисяч моторів на місяць.

На заводі працюють дві основні виробничі ланки. Перша – збирає статори, а друга – ротори. На третьому рівні обидва основних компоненти електромотора надходять на ланку кінцевої збірки, де з них складають цільний мотор.

Корпусні деталі та сировину підприємство замовляє у п'ятьох українських та декількох іноземних постачальників. Разом з підрядниками, це виробництво забезпечує кілька сотень робочих місць.

Паралельно з поступовим збільшенням власних виробничих спроможностей, "Motor-G" допомагає партнерам розширювати виробництво корпусних деталей, що потребує ЧПК-обробки, нікелювання деталей та нанесення спеціальних хімічних покриттів.

Як розповів директор підприємства Олексій Гребінь, у планах до кінця року вийти на виробництво кількох сотень тисяч електродвигунів на місяць.

На підприємстві заявляють, що у їхніх моторах переважна частина компонентів є вітчизняними. При цьому в Україні немає виробництва трьох елементів – магнітів, малих високошвидкісних підшипників та силіконових дротів.

Місцеві компанії також освоюють виробництво батарей для дронів. Компанія Pawell Power розробила власні моделі акумуляторів для БПЛА різних типів і сьогодні здатна виготовляти до 10 тисяч одиниць на місяць. На підприємстві виробляють акумулятори, починаючи від маленьких FPV і закінчуючи великими дронами-бомберами.

Виготовлена в Україні батарея складається з корпусу, який виробляється з пластику та обклеюється захисною плівкою. Також корпус підсилюють металевими кутниками для цілісності конструкції. З батареї виводять два дроти-конектори, які підключаються для живлення і балансування батареї. До корпусу також кріплять ручки для її перенесення і кріплення до безпілотника.

Головна проблема локалізації виробництва дронових акумуляторів полягає у самому джерелі живлення всередині корпусу. Підприємство закуповує їх у Китаї, де є достатньо сировини, потужностей з переробки та сприятливе екологічне законодавство.

Компанія 1ms виробляє пристрої для ініціації підриву різних типів безпілотників. Розташоване в одному з центральних регіонів України підприємство нині може виробляти близько 10 тисяч таких пристроїв на місяць. Вони складаються з плати ініціації, герметичного корпусу, датчиків підриву, дротів та клемної колодки.

Дроти та клемні колодки імпортують з Китаю. Датчики підриву та герметичний корпус складають в Україні. Водночас найдорожчий компонент пристрою, а саме плата ініціації, виробляється в Польщі.

В Україні також є щонайменше дві компанії, які спеціалізуються на виготовленні камер для військових дронів – "Око камера" та Odd Systems. Разом вони забезпечують десятки українських виробників безпілотників.

У державному кластері Brave1 "Оборонці" розповіли, що сьогодні близько 200 компаній спеціалізуються виключно на виробництві компонентів. Цим також займаються і самі виробники зброї, постачаючи деталі всьому ринку.

Що заважає українському виробництву комплектуючих?

Не можна сказати, що держава не робить спроб простимулювати виробництво компонентів. Міноборони має проєкт "Бібліотека комплектуючих", яка фактично є державним каталогом верифікованих виробників.

Також є програма "Зроблено для перемоги", за якою можна отримати грант до 8 млн гривень на розвиток виробництва комплектуючих. Щоправда, про її результати поки ніхто не звітував. Кластер Brave1 теж видає гранти виробникам комплектуючих, допомагає їм інтегруватись у ринок та зараз готує масштабну програму з підтримки таких підприємств.

Але головний стримуючий фактор полягає не стільки у відсутності інвестицій з боку держави, скільки у корінних системних недоліках.

Найбільша проблема – нерівні умови з китайцями. Річ у тім, що коли стався "бум" виробництва дронів у 2023-му році, депутати ввели пільгові умови на купівлю імпортних комплектуючих, позбавивши обов’язку сплачувати за них 20% податку на додану вартість та ввізне мито.

Рішення було правильним та своєчасним, адже тоді абсолютно всі українські дрони складались з китайської або європейської електроніки, і треба було їх максимально здешевити.

Пройшло два роки, ринок дронів остаточно сформувався, а за ним почали з’являтись українські заводи з виробництва комплектуючих: камер, рам, двигунів, плат тощо. Але на вітчизняні компоненти жодних пільг ніхто не впроваджував. Виходить, що наші виробники сплачують ПДВ за загальними правилами, китайські – ні.

Відповідно китайські компоненти не тільки висококонкурентні самі по собі, а ще й мають цінову перевагу у 20%. Як наслідок, виробнику дронів набагато вигідніше купувати китайську електроніку. А українського виробника компонентів стимулюють переводити інвестиції в сусідні країни, і вже звідти завозити продукцію без ПДВ.

Дискусія щодо нерівних умов для українських та іноземних виробників компонентів точиться вже понад рік. Розв’язати проблему можна двома способами. Перший – ввести пільги для вітчизняних виробників, другий – повернути ПДВ для китайських компонентів, зрівнявши правила.

Опитані "Оборонкою" співрозмовники серед чиновників та виробників зазначають, що шляхом введення пільг на українське йти небезпечно, бо це може створити ризик, що в "дронові компоненти" запишуть цивільну електроніку, не пов’язану з війною. А якщо йти шляхом повернення ПДВ на імпортні – це підвищить вартість дронів з китайських комплектуючих, яких на українському ринку поки що переважна більшість.

Проблема зростання цін на дрони з китайських комплектуючих у випадку повернення податку є дискусійною, адже це "зростання ціни" повернеться в державний бюджет у вигляді податків, які все одно підуть на закупівлю зброї. Іншими словами, якщо повернути ПДВ на імпортні комплектуючі, держава просто перекладе гроші з однієї кишені в іншу.

За словами Федірка, протидія ініціативі створити однакові умови йде не тільки з боку держави, але і від деяких представників оборонної промисловості. За час існування пільгових умов завезення китайських компонентів стало великим бізнесом. Цей бізнес відіграє значну роль для обороноздатності України, і його бенефіціари не бажають змінювати правила гри.

"На останній робочій зустрічі з владою по комплектуючим була прям заруба. У нас найбільше нарад зараз саме по цій темі. Ринок розділився 50 на 50, і треба шукати збалансоване рішення. Можливо, у підсумку для частини компонентів повернуть мито й ПДВ, а для частини – залишать пільгові умови, бо Україна поки що не здатна освоїти їх виробництво в потрібній кількості", – зазначив Федірко.

Поки що з боку уряду та нардепів немає жодних конкретних кроків, щоб виправити ситуацію. За даними "Оборонки", відповідні дискусії щодо цієї проблеми зараз точаться в Міноборони.

Але ПДВ – це лише частина проблеми. Українська держава в принципі не має політики щодо купівлі зброї з високим ступенем локалізації. Вітчизняна система закупівель не здатна надати пріоритет українському виробнику перед іноземним, якщо йдеться про однакову продукцію.

Проблема в тому, що ключовим критерієм під час вибору постачальника залишається ціна. Водночас походження компанії-виробника, надійність ланцюгів постачання або наявність вітчизняних компонентів не відіграють ролі під час закупівель. "Оборонка" влітку писала, що через це, зокрема, без контракту залишився український виробник 155 мм снарядів.

Голова Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Арсен Жумаділов зазначає, що з того часу дещо змінилось, і вже з наступного циклу контрактування фактор локальності виробництва буде враховуватись державним замовником.

"У нас уже розроблена методологія та порядок її застосування, щоб ми віддавали пріоритет вітчизняному виробнику. У жовтні ми отримаємо перелік та обсяги продукції, яку потрібно поставити в наступному році. І до неї ми вперше плануємо застосувати вимоги до локалізації.

Перший крок – ми будемо розрізняти чи це є локальний виробник або це є імпорт. Якщо виробник є українським, то він матиме пріоритет при контрактуванні. Це називається кваліфікаційний критерій. А вже у кошику з українськими виробниками буде конкуренція. При цьому будуть прописані чіткі правила для диверсифікації постачань, щоб не віддавати все замовлення одному виробнику.

Другий крок – ми зможемо розрізняти серед уже представленої української продукції, наскільки глибокою є локалізація виробництва. Але цю систему ми будемо впроваджувати не одразу, оскільки вона потребує якісної методології та системи контролю, щоб виробники не маніпулювали цим.

Над другим кроком ми будемо працювати вже з наступного року. Важливо робити все це поступово, щоб не "зламати" контрактування та не залишити армію без зброї", – розповів "Оборонці" Арсен Жумаділов.

Іншими словами, спочатку будуть застосовані правила для надання пріоритету українському виробнику. А згодом будуть прописані правила для того, щоб була можливість віддавати пріоритет "найбільш українському" серед них.

Ключовою проблемою тут буде визначити, що саме ми вважаємо українським компонентом. Бо це в теорії може бути як повноцінний вітчизняний продукт з високою доданою вартістю, так і китайська камера з наліпкою Made in Ukraine.

Уникнути маніпуляцій з боку виробників, яку можуть маскувати походження компонента за купою підрядників, буде тим ще завданням. "Я вважаю, що достовірно визначити походження компонентів можливо, інструменти для цього є. Але це обернеться великим навантаженням на регуляторні органи", – сказав Федірко.

Ще один гальмуючий фактор виробництва компонентів, на який вказує Сергій Гончаров, – це короткі контракти. Проблема в тому, що побудова складних виробничих ланцюгів з власним випуском, а не закупівлею компонентів, вимагає передбачуваності на роки вперед.

Але в Україні угоди на постачання зброї зазвичай укладають "до кінця року". Тобто оборонна компанія не має жодних гарантій, що наступного року її продукцію будуть купувати. А якщо будуть – то вона не може бути впевнена щодо обсягів.

Це стосується вже не лише дронів, але і, наприклад, вибухових речовин для боєприпасів. Українська система замовлення зброї робить інвестування у виробництво компонентів ризиковим і стимулює виробника шукати "швидких" рішень, як от купівля готових комплектуючих за кордоном.

Про цю проблему "Оборонка" згадувала в окремому матеріалі. Міноборони на словах декларує можливість укладати трирічні контракти, але фактично ці контракти є однорічними з можливістю (!) продовження. Тобто державний замовник юридично зобов’язується фінансувати "трирічні" угоди лише на один рік. Все що далі – "якщо будуть гроші".

Жумаділов переконує, що проблему з трирічними контрактами будуть виправляти. "На початку 2025-го трирічним контрактам дійсно бракувало юридичних гарантій їх фінансування. Ми це відпрацювали з Міноборони та Генштабом, щоб відповідні гарантії для виробників з’явились. І в січні наступного року фінансування трирічних угод буде обов’язком, а не правом Агенції оборонних закупівель", – зазначив він.

Власне виробництво комплектуючих до зброї зараз як ніколи потрібне Україні в усіх сенсах: і політично, і економічно, і військово. Але сама по собі ця індустрія ніколи не з’явиться. Нестача грошей на розвиток – лише частина проблеми, адже виробникам ще потрібні сприятливі й передбачувані ринкові умови.

"Наразі бізнес-логіки в тому, щоб виробляти компоненти в Україні, немає. Виробники роблять це лише тому, що самі так вирішили. Через нерівні умови запустити те саме в Китаї або Польщі значно дешевше", – підсумував Бабенко.