FPV атакують жителів Нікополя, Херсона та інших фронтових міст. Чи може РЕБ їх захистити?

Окрім "Шахедів" є ще одна велика загроза, про яку менше говорять публічно. Мова про російські FPV-дрони у прифронтових містах, які постійно тероризують місцеве населення.

На Херсонщині "скидом" росіяни вбили однорічну дитину. У Нікополі окупанти вразили дроном автівку з сім’єю та чотирирічною дівчинкою. У Покровську FPV залетіли в центр міста й поранили двох людей пенсійного віку.

Це далеко не поодинокі випадки. УП раніше писала про сафарі, яке влаштували росіяни на місцевих жителів Херсонщини. Подібні новини час від часу з’являються та все більше сприймаються "як належне".

Загроза FPV-дронів, без перебільшень, постійно висить у повітрі в прифронтових містах. В місцевих телеграм-каналах сповіщають про атаки дронів кожні пів години, а то і частіше.

Причини в цього дві. Перша – дронів у росіян стало більше. Друга – вони навчились літати на десятки кілометрів, використовуючи спеціальне обладнання – ретранслятори. Це означає, що от-от під удар потрапить значно більше міст. Наприклад, Суми та Харків.

Про захист міст від терору FPV-дронів треба думати вже зараз. Військові, виробники, держава та органи місцевого самоврядування мають вступити у серйозний діалог для того, щоб знайти комплексне розв'язання проблеми та масштабувати його на всі населені райони.

Певна робота для захисту населення уже ведеться, але цього досі недостатньо, щоб зробити прифронтові міста бодай відносно безпечними.

Опитані "Оборонкою" співрозмовники з оборонної галузі сходяться на думці, що це має бути автоматизована система з єдиним управлінням. Щоб захисники міста бачили напрямок руху дрона й видалено включали засоби їх подавлення в кожному конкретному районі.

Як саме облаштувати таку систему захисту, з чого потрібно почати, які інструменти використовувати та скільки це буде коштувати містам – відповідають українські виробники РЕБ.

Ярослав Калінін, "Інфозахист"

На ринку дуже багато дешевих "купольних" засобів РЕБ, але вони захищають так само як іконки на торпеді автомобіля. Обліпити цими девайсами всі дахи в місті – не варіант. Такі засоби мають низку архітектурних проблем, і цей РЕБ доволі недосконалий в сенсі, що ним не можна управляти як єдиною системою. Мається на увазі проведення радіоелектронної розвідки для пошуку дронів та грамотне поєднання її із засобами радіоелектронної боротьби для придушення.

Візьмемо умовний Нікополь. Це об’єкт 10х10 км. Нам потрібно зрозуміти, що ми можемо зробити з конкретним дроном, який летить на місто, розмежувати смуги відповідальності, не заважати підрозділам радіоелектронної розвідки та включати РЕБ тільки тоді, коли це дійсно допоможе, а не просто бездумно включати різні засоби, видавши росіянам всі локації.

Коли у нас є "розумна" система, ми можемо ставити направлені антени й таким чином збільшувати радіус придушення. Наприклад, замість 300 метрів можна придушувати ціль в конкретному напрямку на відстані в 3 км. Але для цього ми маємо знати з якого напрямку летить дрон, тому я згадав про важливість роботи в команді з радіоелектронною розвідкою.

У фронтових містах уже стоять підрозділи радіоелектронної розвідки та електронної підтримки, які оперують українською та імпортною технікою. Вони щодня отримують дані про те, на яких частотах, якими типами сигналів керуються ворожі борти: від FPV-дронів до великих "крил".

Але військовим зазвичай вистачає ресурсів лише для прикриття власних позицій. А на повний захист цивільної інфраструктури, навіть при всьому бажанні, часто не вистачає техніки.

Саме тому для захисту міст нам треба зрозуміти, якого пазлу не вистачає в цій військовій зв’язці РЕР та РЕБ, щоб розвʼязати проблему захисту міста загалом, а не тільки військових об’єктів.

Наприклад, додати сенсори, які будуть закривати центральні вулиці або спальні райони. Додати засоби придушення, які можуть віддалено керуватись та перепрограмовуватись. Це мають бути як купольні засоби, так і направлені (залежно від того, що ефективно для захисту конкретної ділянки).

Щоб це реалізувати обласні військові адміністрації (ОВА) мають вступити в діалог з Головним управлінням радіоелектронної та кіберборотьби. Місцеві чиновники мають сказати: "ми не фахівці з РЕБ, але ми можемо знайти гроші для того, щоб прикрити цивільні райони". І закупити за свої гроші ті засоби, які можна буде включити в єдину систему протидії, розмістити їх у місті та передати під контроль військовим. Такі засоби існують, і не треба будувати систему з нуля.

Деякі міста уже направляють гроші на самозахист, але це більше стосується захисту від "Шахедів". Проти FPV-дронів можна так само включитись.

Але самотужки ОВА ніколи не впораються. Єдиний спосіб – це звернутись до військових за тим, щоб вбудуватись у їх систему, закупити потрібну техніку та допомагати в її обслуговуванні.

Водночас військові уже самі вибудують кордон детекції (виявлення). Він буде тригерити засоби подавлення, які вже будуть запрограмовані на частоти ворожих БПЛА.

Цілком реально отримати ефективний захист ділянки в 3 км однією станцією за 2 млн грн. Такі засоби РЕБ споживають до 2 кіловат електрики (як електрочайник), тож для їх роботи достатньо, щоб в будинку поряд була розетка.

Тобто для захисту умовного Нікополя (до 100 тис. жителів) нам треба буде десь 10 таких станцій. Відповідно, щоб зняти питання FPV-дронів у місті такого розміру потрібно витратити десятки мільйонів гривень, при умові що ці засоби будуть включені в уже наявну систему радіоелектронної розвідки.

Поєднання між собою різних засобів РЕБ та РЕР – технічний виклик, адже сьогодні у нас є зоопарк різних систем та зоопарк підсистем. Щоб вони працювали разом. має бути певна уніфікація між засобами, за яку зараз взялись у Мінстратегпромі разом з 69-м центром електронної підтримки. Вони зараз думають як створити цю "клаптеву ковдру" з різних моделей РЕР та РЕБ й не відчути дискомфорту. І це дуже правильно.

Сергій Скорик, Kvertus

Якщо ми говоримо про захист міст від FPV-дронів, у нас є комплекс "Атлас". Це – засіб виявлення Azimut та засіб подавлення Mirage, які працюють разом.

Azimut – це пасивна детекція (виявлення). Це значить, що вона постійно працює та приймає сигнал, і при цьому її не видно для росіян. "Атлас" дозволяє встановити на смузі будь-яку кількість таких детекцій, які через інтернет поєднуються з засобами подавлення.

Уявіть, що у вас в місті є будівля, в якій сидить оператор, повністю бачить, що відбувається та однією кнопкою генерує завади в потрібному місці в потрібний час. Саме це і є наше рішення.

Для цього спочатку треба поставити детекцію Azimut на високих точках в місцях прольоту FPV-дронів. Бажано з поглибленням від лінії зіткнення на 7-8 км, щоб їх не було видно візуально.

Паралельно ставимо системи Mirage, які мають "купол" захисту на 2,5 км. На 100-тисячне місто вам треба таких поставити на верхніх точках десь 100-150 штук, щоб вони одне одному не заважали.

Коли Azimut побачив дрон, оператор дає команду, які саме з сотні інтегрованих систем подавлення мають включитись для знищення загрози. Деякі російські дрони мають специфічну прошивку: літають в різних діапазонах, змінюють частоту. Але Mirage з ними справляється, бо на ньому стоїть кілька підсилювачів сигналу й він може працювати одразу на кількох частотах.

Споживає такий засіб подавлення лише 150 Вт електрики на піку потужності. Тобто він може довго працювати навіть від генератора, якщо буде потрібно.

Щоб закрити ширину полоси в 30 км вам потрібно 10 "Азимутів" та 50 "Міражів". Один "Азимут" – 2,1 млн грн, один "Міраж" – 640 тис. грн. Тобто закрити таку полосу буде коштувати близько 50 млн грн.

Система захисту міст від FPV-дронів є. Не можна казати, погана вона чи не погана. Просто противник розвивається. Якщо в нього стоїть завдання потрапити в певну точку, то він знайде способи це зробити.

Повного захисту РЕБ гарантувати не може, і якийсь відсоток точно пролітатиме навіть якщо ми повністю все закриємо. Але ми можемо зробити все можливе, щоб глушити принаймні 80% загроз.

Анатолій Храпчинський, Piranha Tech

Є певні спроби розвʼязати проблему FPV-дронів у містах, але якщо говорити відверто, зараз це переважно точкові історії: захист окремих об’єктів, ініціативи на місцях, спроби об’єднати ресурси бізнесу, фермерів, волонтерів. Це не системний підхід.

В Україні є компанії, які можуть створити ефективну багаторівневу систему захисту міст від FPV-дронів, якщо вони не працюватимуть кожна окремо, а об'єднають зусилля.

Перш ніж почати захист треба уважно вивчити рельєф та структуру міста, щільність забудови, розташування основних стратегічних об'єктів, оцінити основні напрямки загроз. До речі теж саме важливо робити й на фронті.

Мабуть, найперший важливий елемент протидії – це система детекції (виявлення дрона). Тут нам в допомогу приходять активна і пасивна системи радіолокації, радіоелектронна розвідка та різноманітні звукові, візуальні та теплові датчики.

Далі ми вже відбудовуємо основні елементи подавлення дронів з урахуванням всіх розрахунків які отримали при оцінці місцевості. Це охоплює оперативні, оперативно-тактичні й стратегічні системи, які секторно закривають усе місто.

На мою думку, захистити можна будь-яке місто, але до формування захисту треба підходити обачливо з розумінням глибини загрози, а не просто "дайте нам одну систему яка закриє все місто".

Має бути центр управління. І він повинен виглядати не як блокпост з біноклем, а як диспетчерська метрополітену, центр управління світлофорами або, наприклад, платформа "Smart City".

У такому центрі контролюється живлення елементів системи по всьому місту, їхня працездатність, сигнали детекції, логіка, реакції. І головне, це має бути постійна структура. У ролі операторів можуть бути представники муніципальної охорони, поліції або Нацгвардії, залежно від міста й доступних ресурсів.

Якщо говорити про технічну інфраструктуру, я б розгортав такі системи на базі вже існуючих веж мобільного зв’язку.

Чому я порівнюю це з цивільними інфраструктурними центрами? Бо загроза вже не "тимчасова", і вона нікуди не зникне.

Закрити місто від дронів складніше, ніж на фронті. У фронтових умовах система працює в полі, з мінімальними вимогами до інфраструктури, з чіткою лінією загрози й можливістю діяти грубо, але ефективно. У місті інша логіка побудови захисту, інші сценарії загроз, інші обмеження із застосування засобів.

Тут треба не просто глушити або щось збивати. Треба враховувати щільність забудови, наявність цивільного трафіку, медичних систем, аварійних служб, електронних комунікацій. Тут важлива інтеграція в міське середовище: через дахові конструкції, вежі зв’язку, резервні джерела живлення, центри управління. І головне, що все це має працювати в умовах, де "шум" у радіоефірі це норма.

Щодо вартості то єдиної цифри тут не буде, усе залежить від задачі. Якщо місто хоче закрити лише певні сектори, критичні об’єкти, урядові будівлі або вузли інфраструктури, це один бюджет. Якщо йдеться про ширше покриття, інтеграцію з камерами, тепловими датчиками, автоматизованими системами управління то сума буде зовсім іншою. Якщо ж мова про повну систему з багаторівневою побудовою: детекція, ідентифікація, реакція, це вже історія з окремим бюджетом з інженерним проєктуванням та постійним обслуговуванням.

Вартість повноцінного покриття міста, якщо говоримо не про імітацію, а реальний захист з усіма вузлами, резервами, диспетчеризацією, може сягати 15–20 мільйонів доларів. І це без урахування витрат на обслуговування, навчання персоналу, модернізацію.

Це орієнтовний розрахунок для міста середнього масштабу. Мається на увазі місто на кшталт Сум, Нікополя, Краматорська чи Херсона: з населенням у межах 100–200 тисяч, помірною щільністю забудови, змішаною структурою, житлові райони, інфраструктура, промзони, і без надвисокої поверховості.

У такому місті можна відносно чітко розподілити територію на сектори й поступово розгортати ешелоновану систему захисту з детекцією, реагуванням, диспетчерською логікою. І вартість буде масштабуватись відповідно до ступеня покриття.

Якщо ж ми говоримо про мегаполіси, як Київ або Харків, це вже зовсім інші масштаби й зовсім інші бюджети. Там рахунок може йти на десятки мільйонів доларів навіть для часткового покриття. А в менших містах навпаки, вартість може бути нижчою, але завдання залишаються ті самі: точність, швидкість, надійність.

Повертаючись до питання вартості, хочу зауважити ще одне. Ми маємо можливість протестувати й довести до робочого стану надійну модель міського захисту від дронів, і в майбутньому запропонувати її як готове, здатне до експорту рішення для наших західних партнерів. Тому вкладення у такі системи, це не лише про безпеку, а й про нові можливості: і для оборонної індустрії, і для технологічного суверенітету.