Радянські запаси – не вічні. Чи вистачить росіянам артилерії для нових великих наступальних кампаній?
За одним з інсайдів The Economist, на перемовинах у Стамбулі голова російської делегації Владімір Медінський сказав, що Росія готова до затяжного конфлікту. На підкріплення своїх слів він згадав Північну війну, яка тривала 21 рік. Одним з популярних епізодів цієї війни є наказ Петра I демонтувати церковні дзвони та переплавити їх на артилерію, яка була в дефіциті.
Сьогодні артилерія теж перебуває у дефіциті, однак з часів Північної війни технологія виробництва артилерійського ствола, м’яко кажучи, дещо змінилась, тож постачати її на фронт росіянам доводиться не методами Петра I, а розкупорюючи запаси часів Холодної війни.
Так само як і в ситуації з танками, яку ми описували в одному з минулих текстів, ці запаси не є вічними. Водночас російське виробництво нової артилерії та стволів, схоже, не здатне покрити потреби фронту та динаміку втрат.
Проблеми росіян у введенні в стрій нових артилерійських установок зовсім не означає, що скоро ворог припинить стріляти, а Україна от-от наблизиться до перемоги.
Але артилерія – це один з ключових елементів російської тактики наступу. Розуміння ситуації з виробництвом російської артилерії є важливим для оцінки її реальних спроможностей нарощувати або бодай підтримувати поточні темпи наступу у середньостроковій та довгостроковій перспективах, що є ключовою "картою" росіян за столом перемовин.
Нарощення і знищення російської артилерії
І хоча основна кількість уражень на фронті уже завдається саме FPV-дронами, роль артилерії у бойових діях не зменшилася — навпаки, її значення зросло. Артилерія виконує не лише традиційні завдання з вогневої підтримки, але й інтегрується в мережу розвідувально-ударного тандему, забезпечуючи точкові удари по цілях, виявлених тактичними безпілотниками.
Завдяки дальності, потужності та здатності діяти за будь-якої погоди, артилерія залишається критично важливим складником вогневої переваги, а її ефективне використання є однією з головних умов для стримування або прориву ворожої оборони.
Росія володіє однією з найчисельніших артилерійських армій у світі. За даними аналітичного довідника Military Balance, на озброєнні російської армії до великої війни перебувало близько 2500 одиниць артилерійських систем різних типів. Здебільшого мова про високомобільні самохідні артилерійські установки (САУ).
А вже станом на початок 2024 року, за даними Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), Росія наростила кількість працюючих артсистем на фронті аж до понад 4700.
Росіяни на день випускають в рази більше снарядів, ніж Сили оборони України. Наприклад, під час наступальної кампанії на початку 2024-го співвідношення становило 1 до 8. Зараз воно менше, оскільки Україна налагодила постачання снарядів, але перевага ворога в артилерії залишається відчутною.
Домінування в артилерії дозволяло ворогу застосовувати тактику "вогневого валу", коли позиції українських захисників просто знищувались щільним вогнем до повного руйнування.
Щоб досягти такого результату, росіянам потрібно три ключових компоненти: справні артилерійські системи, запасні стволи та снаряди до них. Снаряди дістають не тільки завдяки власному російському виробництву, яке забезпечує понад 2 млн великокаліберних боєприпасів на рік, а ще й постачаннями з Північної Кореї та Ірану.
Згідно з даними ГУР, режим Кім Чен Ина з 2023 року передав Росії понад 5 мільйонів боєприпасів великого калібру. Це дало змогу підтримувати надвисоку інтенсивність артилерійського вогню.
А от самі артсистеми та стволи шукали в першу чергу на власних базах зберігання, що залишились з Холодної війни. Це дозволило швидко ввести у стрій тисячі гаубиць навіть попри шалені втрати на фронті.
Не маючи такої ж кількості боєприпасів і гаубиць, ЗСУ були змушені зосередитися на контрбатарейній боротьбі, тобто знищенні артилерії противника. Для цього українська армія використовувала розвідувальні БПЛА, контрбатарейні радари та високоточні артилерійські системи західного зразка, чия більша дальність і точність компенсували меншу кількість.
У 2023 році до засобів контрбатарейної боротьби додалися FPV-дрони та важкі коптери, які стали новим ефективним інструментом ураження ворожої артилерії.
У відповідь російські війська почали адаптуватися: вони покращували інженерне облаштування артилерійських позицій, маскування, також оснащували свою техніку додатковим захистом, зокрема протидроновими решітками. Але остаточної "таблетки" так і не знайшли.
Зі зростанням втрат серед самохідної артилерії російська армія почала активніше використовувати буксирувану (причіпну), яка посіла провідне місце в їхньому парку. Така артилерія менш помітна для розвідки, простіша у виробництві, і в умовах зростаючого дефіциту техніки виявилася достатньо придатною для ведення позиційної війни.
За підрахунками аналітичного ресурсу Oryx, який фіксує втрати техніки на основі візуального підтвердження, сумарні втрати артилерійських систем Росії — як самохідних, так і причіпних — на момент публікації складають близько 1500 одиниць. Водночас згідно з офіційними даними Генерального штабу ЗСУ, втрати російської артилерії становлять майже 28 тисяч одиниць. Звідки така велика розбіжність?
По-перше, знищення чи пошкодження артилерійських систем набагато важче зафіксувати візуально, ніж у випадку з бронетехнікою, тому не всі ураження потрапляють в статистику OSINT-аналітиків. Артилерійські установки зазвичай розташовані далеко від лінії зіткнення та добре замасковані — їх ховають у посадках, закопують, прикривають сітками. Як наслідок, отримати фото- чи відеопідтвердження їх знищення складно.
Оскільки OSINT-ресурси, зокрема Oryx, працюють винятково з відкритими візуальними доказами, вони фіксують лише ті втрати, які вдалося ідентифікувати на фото чи відео. Натомість у ЗСУ є доступ до ширшого спектра розвідувальних засобів — зокрема радіоперехоплень, оперативної розвідки, а також трансляцій із БПЛА — які дозволяють підтверджувати втрати ворога без потреби у відкритій візуалізації.
Другим фактором є методологія підрахунку. Генштаб України включає до загального обліку втрат також міномети, які формально належать до артилерії – вони значно менші за розмірами й рідко потрапляють у поле зору дронів.
Про те, що втрати російської артилерії значно більші, ніж 1500 візуально підтверджених, ми знаємо завдяки OSINT-аналітикам, які за власні кошти купують супутникові знімки та аналізують російські бази зберігання. Артилерія там стоїть просто неба з часів Холодної війни.
Оскільки розрив між виробництвом нових гаубиць та втратами на полі бою величезний, росіяни почали масово забирати артилерію з цих запасів та ставити її на озброєння або розбирати на компоненти.
За підрахунками OSINT-аналітика Jompy, станом на 2022 рік на російських базах зберігання перебувало 22 367 одиниць артилерії, з яких 17 197 — причіпна. Уже у 2024 році загальна кількість становила 9 325. З того часу пройшло пів року, тож зараз їх ще менше.
На перший погляд, на цих складах ще залишається достатньо гаубиць, адже на кінець 2024-го було використано лише 60%. Але треба брати до уваги, що не вся артилерія з резервів придатна до бойового використання.
Росіяни в першу чергу вигрібають зі складів найбільш придатну до ремонту техніку, а "на потім" залишають найбільш проблемну – саме так зараз відбувається з важкою бронетехнікою.
З цього можна припустити, що значна частина артилерії на базах зберігання зараз уже є морально застарілою або перебуває у поганому стані — на складах можна помітити системи ще часів Другої світової війни, які не підлягають експлуатації без довгого та дорогого ремонту.
Така масова розконсервація артилерії зі складів пов’язана не лише із заміщенням втрат, але й з вичерпанням ресурсу стволів.
Річ у тім, що артилерія має обмежений термін служби, визначений передусім ресурсом ствола — тобто максимальною кількістю пострілів, які можна здійснити до його заміни на новий. Відповідно частина техніки з баз зберігання може йти просто для поповнення запасів цих розхідних матеріалів.
Ресурс ствола залежить від багатьох чинників: інтенсивності вогню, якості обслуговування, стану боєприпасів і професійності екіпажу. Наприклад, 122-мм системи на кшталт Д-30 або 2С1 "Гвоздика" мають ресурс близько 30 тисяч пострілів, тоді як 152-мм гаубиці типу "МСТА-С" — лише кілька тисяч, а 203-мм САУ 2С7 "Піон" — приблизно 500 пострілів. Це орієнтовні показники з підручників — у бойових умовах фактичний ресурс може істотно відрізнятися.
Інтенсивне застосування артилерії призводить до швидкого зносу стволів, що знижує точність вогню, ефективність систем і навіть створює ризик детонації в самому стволі. Саме через це зросла потреба у резервних гаубицях зі складів – вони або використовуються безпосередньо, або розбираються для ремонту інших одиниць.
Додатковим фактором, що прискорив зношення стволів російських артилерійських систем стало використання неякісних боєприпасів. Зокрема російські військові неодноразово скаржилися на снаряди, поставлені з КНДР: за їхніми словами, низька якість призводила до розривів у стволах, що не лише виводило техніку з ладу, але й просто загрожувало екіпажу.
Про певний дефіцит в артилерії говорить і ще той факт, що російська армія почала діставати системи, які до 2022 року майже не використовувались. Однією з таких є 130-мм гармата М-46, розроблена ще у 1950-х роках. Через свій нестандартний для сучасної російської армії калібр, її застосування було дуже обмеженим. Утім, потреба у збільшенні артилерійського вогню змусила росіян відновити використання М-46. Ключову роль у цьому відіграло постачання боєприпасів відповідних калібрів з Ірану та КНДР, що дозволило забезпечити стрільбу з цієї застарілої гармати.
І це не поодинокі випадки. На супутникових знімках баз зберігання дедалі частіше зникають артилерійські гармати та гаубиці типу Д-20 та М-46, які виготовлялися у 1950-х роках. Osint-дослідник HighMarsed публікував інформацію, що станом на 2022 рік, на російських базах перебувало близько 600 од. М-46, і з них 380 уже забрали.
На фронті також помічали системи, що розроблялась ще під час Другої світової війни. Зокрема, нещодавно з’явилися фотографії 122-мм гаубиці М-30, яка перебувала на озброєнні Радянської армії ще у 1940-х роках.
Чому так мало нової артилерії?
У 2024 році генеральний директор державної корпорації "Ростех" Сергєй Чемєзов заявив, що обсяги виробництва та відновлення самохідної артилерії у Росії зросли у 10 разів, а причіпної — у 14 разів порівняно з 2022 роком. Тут знову стикаємось із маніпулятивним формулюванням "виробництва та відновлення", що також охоплює підняття машин з радянських складів.
Вузьке місце у виробництві нової артилерії – це стволи. Вони потребують високоточних важких верстатів та цілої низки ключових компонентів. Налагодити таке масове виробництво – задача не з простих.
За приблизною оцінкою Кільського інституту, росіяни у 2023-му році щоквартально виготовляли десятки нових артсистем, а в першому та другому кварталі 2024-го вийшли на потужності 100 та 112 штук відповідно. За оцінкою RUSI, виробництво нових стволів може становити "сотні" на рік. Це не покриває російських бойових витрат та виснаження стволів на полі бою.
Якщо така оцінка є близькою до реальності, то це приблизно співставно з відомими обсягами виробництва українських САУ "Богдана".
Насправді об’єктивно оцінити обсяги російського виробництва гаубиць складно, оскільки у репортажах з підприємств часто демонструють лише окремі майданчики, не розкриваючи масштабів виробництва.
За виробництво нових артилерійських систем у РФ відповідає кілька ключових підприємств: зокрема, Завод №9, який спеціалізується на виготовленні артилерійських стволів для 122-мм гаубиць Д-30А та танкових гармат; "Уралтрансмаш", що випускає 152-мм САУ "МСТА-С"; а також "Мотовіліхінські заводи", які мають повний цикл виробництва артилерійських систем типу 2С1 "Гвоздіка", 2С3 "Акація", 2А36 "Гіацинт-Б", 2С5 "Гіацинт-С", "Мста-Б".
Але якщо подивитись на історію виробництва російської артилерії, то можна побачити, що до великого вторгнення російські заводи підходили у не найкращому тонусі.
У 1980-х роках, під час розробки 152-мм САУ "МСТА-С", наявних потужностей "Уралтрансмашу" не вистачало, тож було вирішено побудувати окремий Стерлітамакський машинобудівний завод. Проте через внутрішню конкуренцію керівництво "Уралтрансмашу" просунуло ідею створення власного цеху вартістю 600 млн рублів у межах уже існуючого заводу. Невідомо, чи завершилося будівництво нового цеху для виробництва "МСТА-С", проте Стерлітамакський завод, який її виготовляв, припинив роботу ще у 2013 році та був знесений.
"Мотовіліхінські заводи" перебуває у стані банкрутства з 2018 року. Це не означає, що він припинив роботу (принаймні українські дрони били туди не просто так) але це в цілому характеризує стан підприємства.
На цьому тлі цікавою є поява нових моделей колісних, а не традиційних гусеничних, артилерійських систем, зокрема САУ "Мальва" та "Гіацинт-К". На думку експерта з російського військово-промислового комплексу Павла Лузіна, вибір на користь створення нових артилерійських систем на колісному шасі зумовлений браком гусеничних платформ. САУ "МСТА-С", наприклад, базується на шасі танка Т-90, яке також необхідне для виробництва основних бойових танків, і ця конкуренція за ресурси значно ускладнює масове виробництво САУ.
Сама по собі колісна САУ є хорошим варіантом. Колісні шасі набагато простіші у виробництві, не вимагають тієї ж кількості дорогих вузлів, як гусеничні, і не створюють конкуренції з танковим виробництвам
Але сама лише поява цих нових артсистем не говорить про суттєве нарощування спроможностей з виробництва стволів. По-перше, обидві моделі пішли у серійне виробництво лише десь на початку 2024 року. По-друге, на "Гіацинт-К" автор профільного порталу про бронетехніку Андрій Тарасенко вже помітив старий ствол від "Гіацинт-Б", що скоріш за все був знятий з бази зберігання. Це вчергове вказує на дефіцит цих компонентів у Росії.
Паритет в артилерії – реально можливий
Очевидно, що фізично знищити всі артилерійські системи росіян Силам Оборони ніколи не вдасться. РФ намагається компенсувати втрати та зношення стволів яким-не-яким нарощуванням виробництва, продовжує підіймати залишки запасів на базах зберігання та імпортує артсистеми з Північної Кореї. І хоча якість останніх викликає сумніви, вони є і вони працюють.
Українська армія має безліч співставних проблем, аж до використання артилерії часів Другої світової, тільки американських систем М114. Щобільше, ми не маємо таких великих запасів радянських часів, як росіяни та сильно залежимо від постачань снарядів. Саме тому і систематично поступаємось в артилерійській потужності.
Але так склалось, що Україна з 2022 року має власне сильне та придатне до масштабування виробництво САУ "Богдана", включаючи стволи та верстати для їх виготовлення. Водночас на українську армію працює багато закордонних підприємств, що дає значно більше простору для масштабування.
Наприклад Франція 90% виготовлених стволів відправляє в Україну. Ну і зрештою українська далекобійна артилерія, особливо західних моделей, часто перевершує російську у якості, що теж важливо.
Така ситуація говорить про те, що на довгій дистанції, після ще більшого виснаження російських запасів, щонайменше паритет України та Росії у співвідношенні артилерійського вогню з часом може стати реальністю. Звісно, за умови стабільних західних постачань снарядів Силам оборони, які опинились під питанням з політичних причин.
Щоб уникнути колапсу в артилерійському компоненті, Росії доведеться зменшити інтенсивність артилерійських обстрілів та компенсувати нестачу вогневої потужності іншими засобами, зокрема FPV-дронами.
Так згідно зі словами речника ДПСУ Андрія Демченка почастішало використання оптоволоконних дронів на прикордонних з Росією територіях. Та сама ситуація і на Новопавлівському напрямку за словами речника ОСУВ "Хортиця" Віктора Трегубова.
Фактор активнішого переходу росіян на використання FPV-дронів в умовах поступової втрати артилерійської потужності не можна недооцінювати й потрібно до цього готуватись, постачаючи на фронт відповідний захист. Водночас поступове виснаження артилерійської сили теж варто брати до уваги, оцінюючи спроможність росіян до нових великих наступальних кампаній.
Але і не треба забувати, що просто зараз на українських воїнів направлені тисячі російських гармат, і в їхній бойовій готовності сумніватись не треба.