Перші місяці після 24 лютого 2022 року я пам’ятаю в деталях. Паніка, адреналін, робота в чатах до 2 ночі. Ми тоді просто намагалися втримати команду: підтримати, релокувати, стабілізувати. Йшлося не про зростання, про про виживання.
Зараз – літо 2025-го, яке відчувається як інше десятиліття. Уже давно інший ритм, інший фокус, інший тип розмов із кандидатами. Однак війна – вона досі поруч. І мобілізація – не просто слово з новин, а частина процесу побудови команди, причому одна з найскладніших. Мене звуть Оксана Кіреєва, я HRD fintech-компанії bill_line, і сьогодні я хотіла б поговорити про тему, яка турбує кожного в HR-комʼюніті, проте яку озвучують вкрай рідко. Як побудувати команду, з якої люди можуть піти в будь-який момент? Як не конкурувати із ЗСУ за людей, а знаходити порозуміння заради спільної мети? І в кінці кінців – як зберігати коннект з людьми, що долучилися до війська та мати план їх повернення до мирного життя?
Одразу скажу – частина нашої команди вже у Збройних Силах. Хтось пішов добровольцем – і ми підтримали цей мужній крок. Когось мобілізували по повістці – і ми розуміємо, що закон є закон. З усіма ми на звʼязку та допомагаємо. Це наша базова позиція, яку ми сформували з 2022 року та можемо змінювати лише у бік збільшення підтримки тих, завдяки кому ми маємо змогу кожного дня працювати.
Найм стає квестом – але не через складність
Війна змінює не тільки ринок – вона змінює людей. Ми в bill_line це приймаємо як даність. Ми не ідеалізуємо реальність, не намагаємося "розрулити" все одразу. Але точно знаємо: продовжувати наймати, рости й підтримувати тих, хто служить – це не взаємовиключні речі. Це і є наша роль як бізнесу в часі великої кризи.
У фінтеху швидкість завжди була критичною. Але зараз ми вчимось поєднувати швидкість із гнучкістю. Коли ми відкриваємо вакансію, то не просто женемося за "закритою позицією". Ми більше говоримо. Більше слухаємо. Більше намагаємось зрозуміти контекст кожної людини. Бо він тепер не менш важливий, ніж технічні скіли.
Частина кандидатів, із якими вже обговорювали офери, не дійшли до фіналу – бо отримали повістку. Ще хтось передумав, бо не хоче залишати поточне місце у складний період або отримав бронь. Деяка частина кандидатів просто не згодна працювати у гібридному режимі, а зі зрозумілих причин вимагає full remote . Для деяких позицій це просто не може бути варіантом, що створює додаткові "ні".
Все це впливає на структуру найму:
- Гендерний баланс нових співробітників зміщується у бік жінок і наразі наближається до 70%. Ні, ми не відсіюємо чоловіків – кількість відгуків з жіночими CV домінує;
- Процес співбесід з кандидатами-чоловіками зазвичай триває довше: середня тривалістю співбесід довша в середньому на 25%;
- Окрім базових бенефітів, топ-запит серед кандидатів про бронювання. Все це показує величезний запит на врегулювання процесу бронювання та його пріоритетності для фінтеху та ІТ, які залишаються другими у списку донорів держбюджету.
Все це перетворює процес найму на квест. Дуже просто сказати "наймати стало складно" – але не неправда. Складно було завжди: у 2019-му через зарплати, у 2020-му через COVID, у 2021-му знову через піки зп, а з 2022-го – через війну. Квестом сучасний найм в IT та фінтеху робить кількість змінних, які треба врахувати під час розмови з кандидатом. Широта спектру питань, відповіді на які потрібно мати тут і зараз.
Наймати та підтримувати
І все ж – ми ростемо. У першій половині 2025-го відкрили 18 вакансій, закрили вдало 25. Велика частина цього – нові напрями, нові продукти в рамках флагманського, нові країни, в які ми виходимо. І якщо чесно, то цей ріст був би неможливим без сильної команди, яка залишилась і витримала. Не просто "відпрацювала", а продовжує тягнути процеси, закривати цілі напрями, брати на себе відповідальність. Подекуди – за себе і за того, хто тепер у формі.
Знову-таки – ми не забуваємо про тих, хто пішов. Підтримуємо зв'язок, цікавимось, як вони. Якщо потрібна допомога з амуніцією чи індивідуальними потребами – вирішуємо. Якщо є запит від родини – включаємось. Не тому, що "так треба", а тому, що це наші люди. І ніхто з них не перестав бути частиною команди.
Паралельно з цим існує ще один напрямок. Це онбординг і робота з людьми, які долучаються до нас зараз, причому в рамках розвитку міжнародної команди, яку не одразу можна "подружити" з цінностями української команди. Частина людей працює з-за кордону, HQ в Києві – під частими обстрілами.
Яскравий приклад – нещодавнє опитування про можливу релокацію київського офісу на захід України. Не дивлячись на "спекотні шахедні ночі", більшість висловилася за те, аби залишатися у Києві. З цього ми зробили головний висновок: дистанція не руйнує культуру, якщо з нею працювати з першого дня.
У перші два тижні нової людини ми вкладаємось не тільки в "що ти маєш робити", а у "хто ми і чому це важливо". Людина має не просто почати виконувати таски, а відчути себе частиною цілого – навіть якщо вперше бачить команду в Teams. У цьому сенсі HR має стати не адміністратором процесу, а голосом компанії – живим, уважним, розуміючим. У HR просто немає вибору.
Онбординг у distributed-команді – це не про автоматизацію. Це про турботу, яка починається з першого повідомлення чи першого загального міту. Про спільну мову – навіть якщо хтось зараз не в Києві, а у Варшаві, Мілані чи Чернівцях. Ми ніколи не ділили команду на "центральну" й "решту". Бо в умовах, коли війна та мобілізація тривають, а ринок непередбачуваний, відчуття єдності – це те, що тримає бізнес на плаву не гірше за премії за виконаний план.
Звісно, нові таланти – це добре, однак в умовах мобілізаційної плинності кадрів взаємозамінюваність команди треба формувати зсередини. Навчаємо менеджмент, розвиваємо міжфункціональні команди, створюємо можливості для тих, хто хоче брати більше відповідальності. Під час війни це критично. Бо команду не завжди можна "доукомплектувати" ззовні – іноді її треба зібрати заново з тих, хто залишився.
Це – не історія про ідеальний HR-процес. Це історія про відповідальність. Про гнучкість. Про вибір не зупинятися. І про віру в те, що навіть у такі часи можна створювати робоче середовище, в якому хочеться залишатися. Не тому, що тут пообіцяли бронь. А тому, що тут в центрі – людина.
Звісно, є моменти, коли складно. Але ми вчимось тримати себе. І тримати команду. Бо якщо не ми, то хто?