З 16 листопада в усіх кінотеатрах країни розпочався показ фільму «Перший код», що вперше розповідає про зародження ІТ-індустрії в Україні. Для читачів Mezha.Media продюсер фільму Владислав Савченко та режисер Артур Лерман поділилися історією створення сценарію, розповіли про труднощі пошуку локацій та інтерв’ю, що стало пророчим.
«Перший код» — історія-подорож у часі: вона розпочинається ще з 50-х років — від створення українськими інженерами першого комп’ютера — й триває до сьогодення, коли ІТ-сектор став не лише потужною індустрією, а й важливим фронтом у війні з росією. Кінострічка розповідає про реальну боротьбу з ворогом IT-спеціалістів, які об'єдналися у 300-тисячне віртуальне військо, та звичайних людей, що змогли протистояти ворогу за допомогою смартфонів.
Артуре, «Перший код» доволі нетиповий для українського кіно проєкт, розкажіть, як ви до нього долучилися? Чому вас зацікавила ідея картини?
Фільм «Перший код» справді дуже нетиповий проєкт для українського кінематографа, тому що це перший вдалий приклад поєднання двох жанрів — ігрового та документального кіно, і в нашої команди є відчуття, що на багато років наш фільм залишиться прикладом найякіснішого цього поєднання. Маємо відчуття, що з огляду на якість виконання такого поєднання в цьому проєкті на «Перший код» будуть орієнтуватися документалісти та режисери повнометражних ігрових фільмів. А щодо того, як познайомився з командою, це типова ситуація: хтось когось порадив, хтось про когось щось чув, знайшли одне одного, познайомились і зрозуміли, що в нас є шанс зробити разом класний продукт, і ми його зробили!
Як довго розроблявся сценарій, і як вдалося об'єднати довгу та розрізнену історію в одну оповідь?
Ми справді довго розробляли сценарій, тому що стояла важка задача — треба було спочатку зробити абсолютно типовий сценарій для документального фільму, і для цього ми відзняли 40 годин інтерв'ю. Після чого зробили на близько 1 годину 10 хвилин сценарну «рибу», як це називають у кіно. І потім на основі цього треба було розробити сценарій повнометражного ігрового фільму. А в фіналі поєднати їх так, аби вони доповнювали один одного та створювали єдиний сюжет та єдину емоцію, аби потрапити в серця та розуми глядачів. Загалом над повноцінним препродакшном, продакшн і постпродакшн ми працювали 14 місяців. Це пів року знімального процесу та основний продакшн. У сценарій на певних етапах вносилися корективи, адже ми розуміли, що якась тема значно цікавіша, і про неї ми можемо зняти більше. Це був дуже живий та захоплюючий процес, результати якого вже зараз видно на екрані.
Наскільки сильно довелося відходити від першого варіанту сценарію у зв'язку з початком повномасштабної війни?
Загалом цей фільм зародився як певна ідея від Владислава Савченка у 2021-му році, коли він, спілкуючись з іноземними партнерами, зробив висновок, що ніхто нічого не знав про українську ІТ-індустрію. Захотілося розповісти повну історію українського ІТ. Власне для цього вони й почали знімати інтерв'ю, а коли розпочалася війна, вся ця історія стала ще більш актуальною, і розповідати її без контексту війни було б неможливо. Адже в перші дні повномасштабного вторгнення розпочалася перша кібервійна, і українські айтівці об'єдналися та об'єднали навколо України весь світ! Тому актуалізація цього питання, цієї індустрії стала максимально важливою. Власне тому ми ввели на початку фільму повноцінну розповідь про те, як ІТ-війська пережили перші напади, і як об'єдналися заради захисту своєї держави. А вже після цього, розуміючи, що в нас є така індустрія, почали цікавитися, що ж цьому передувало. Потім логічно переходимо в історію українського ІТ. Тому так, цей фільм виглядав би до війни зовсім інакше, і, можливо, українці ніколи й не побачили б цю історію. Але ж зараз такий час, коли кожен з нас робить максимум, і цей фільм — не виняток!
Де проходили зйомки, та чи вдалося отримати доступ до всіх бажаних спікерів? Кого було найважче долучити до зйомок?
Зйомки проходили в абсолютно різноманітних локаціях, і інколи у продюсерів виникали питання, мовляв, як це знімати в крематорії, як це взагалі можливо зробити, що це та як це? І взагалі в нас була трошки чудернацька історія з локаціями, ми хотіли краще з кращого. Мали певний архітектурний код у фільмі й хотіли попри все його дотриматись. Інколи це справді було складно, бо воєнний час, до певних локацій навіть немає доступу. Доводилося шукати альтернативні шляхи, як все ж таки туди потрапити. Згодом в Україні вже почули про те, що знімається масштабний фільм про українську ІТ-індустрію та її історію. І нам стало трошки легше, нас почали впізнавати!
А щодо інтерв'ю, у фільмі насправді мало б бути ще дуже багато людей. Я навіть знаю, що дехто образився що не потрапив у нього. Та неможливо всіх об'єднати в одному повнометражному фільмі, це вже був би серіал. Тому ми намагалися обрати тих, хто безпосередньо вплинув на перебіг історичних подій стосовно ІТ-індустрії, а ми змогли дотриматися хронології. Тому кожен з людей на екрані — особистість, яка безпосередньо своєю роботою створила сучасну ІТ-індустрію в Україні.
Владиславе, які факти з історії українського IT виявилися особисто для вас найбільш несподіваними?
Напевно, це під час одного інтерв’ю з Олексієм Скрипником: він сказав, що рано чи пізно на нас нападуть росіяни з роботами, і нам дуже треба розробляти свої, аби захистити нашу країну. І це було сказано наприкінці 2021 року. Вразило те, що компанії, аби вижити, їхали за кордон шукати замовлення й привозили роботу в Україну. Люди возили програми на дискетах, летіли літаками й передавали їх. І на ці проєкти треба був щонайменше місяць часу та поїздки за кордон. Також вразило те, що успішні стартапи українців на початку чули тисячі “ні” щодо своїх ідей і планів, що українців дуже довго вважали дикунами, і цей бар’єр змогли пройти не всі.
Зазначається, що бюджет фільму склав понад $500 тис. окрім заробітних плат. Яка частина продакшену виявилася найбільш витратною?
Повний бюджет проєкту вже доходить до 800 тисяч доларів. Величезна частина це маркетинг, просування та івенти. Наприклад, великі покази навесні в Києві та на початку літа у Варшаві. Київський показ коштував 32 тисячі доларів, а Варшавський 32 тисячі євро. Та це були повні зали й супермасштабна презентація. Перероблення звуку — це 20 тисяч доларів для кінотеатрального формату, виїзна зйомка в Барселону — порядку 30 тисяч євро. Тому маркетинговий бюджет нашого “Першого коду” такий самий, як у голлівудських стрічок.
Наскільки складно було організувати прокат картини в українських кінотеатрах? Та чи розраховуєте ви, що фільм матиме комерційний успіх?
Взагалі, ми з командою пройшли важкий шлях: від «хто ви такі» до «ми хочемо ваше кіно розмістити в нас». Це величезний пласт роботи над форматом, зображенням, наповненням картинки й, звісно ж, просування всередині індустрії та на широкий загал. Ми дуже скрупульозно ставилися до деталей, тому вийшов класний фільм, який ми без проблем розмістили в кінотеатрах. Розраховуємо на комерційний успіх, але в тривалій перспективі. Бо далі відбуватиметься найцікавіше!
Чи плануєте продовження?
У нашої команди, вже є написаний сценарій для другої картини від Code Production. Там ми замахнулися навіть на голлівудських акторів. Побачимо, що в нас вийде!