Від початку російського вторгнення оприлюднили колосальні обсяги інформації про російську державу та її діяльність. Дані висвітлюють роботу закритих установ та стають золотою жилою для дослідників – від журналістів до тих, хто розслідує воєнні злочини. 

Загалом інформація має два джерела: її публікує або українська влада разом із союзниками, або хактивісти. Таким чином вже оприлюднили сотні гігабайтів файлів та мільйони повідомлень. Наприклад, у мережу виклали імена, дати народження, паспортні дані та посади військових, які вчинили звірства у Бучі. Також розголосили імена і контактні дані 620 російських шпигунів, зареєстрованих у московському управлінні ФСБ. 

Обидва списки оприлюднило Головне управління розвідки Міноборони України, у кінці березня та на початку квітня відповідно. Схоже на те, що це один з перших випадків у історії, коли уряд одномоментно розкрив дані тисяч військових. За словами Джека МакДональда, дослідника конфіденційності під час війни, зазвичай нації мали списки своїх ворогів або намагалися їх створити. Однак це часто було пов’язане з боротьбою з повстанцями й списки не оприлюднювали. Відкрита публікація переліку опонентів у обсягах, які дозволяють цифрові операції – це нова практика. 

Доксінг – або розкриття персональної інформації – зазвичай є неетичним. Однак це може бути виправдано під час війни, особливо, якщо дані пов’язані з воєнними злочинами або військовими установами. Порушення конфіденційності важить менше за ризики постраждати від бойових дій. 

Джек МакДональд додає, що списки слід перевіряти й вилучати неправдиву інформацію, щоб не завдати додаткової шкоди. Демонструючи складність питання, Google заблокував доступ до PDF-файлу з російськими солдатами в Бучі, оскільки він порушував політику щодо публікації персональних даних. Коментувати це рішення у компанії відмовились.

Проте після війни списки – якщо інформація в них коректна – можуть стати відправною точкою для розслідування воєнних злочинів. Наприклад, ім’я можна пов’язати з фото, яке пов’язати з аккаунтом у соцмережах або знімками з місця подій. Кожна крихта інформації працює як шматочок пазлу, який збирають дослідники. Вже зараз вони намагаються зберігати й архівувати тисячі ТікТоків, повідомлень у Телеграмі та дописів у соцмережах так, щоб їх можна було використати як доказ. Хоча й малоймовірно, що Росія видасть для суду когось, винного у злочинах. 

Не лише українська розвідка поширювала інформацію про війну. Працювала також волонтерська IT-армія, яку мобілізували на початку війни, і фахівці з інших країн. Розвідки США та Британії регулярно намагались завадити Путіну, розкриваючи потенційні операції під фальшивим прапором та публікуючи статистику російських військових втрат. Хакерська група Anonymous оголосила кібервійну проти російського уряду і взяла відповідальність за атаки, що призвели до публікації величезних обсягів даних про пов’язаних з Росією бізнесменів і державних діячів. 

Активісти Transparency у групі Distributed Denial of Secrets, або DDoSecrets, опублікували понад 700 гігабайтів даних від російського уряду та понад 3 мільйони російських електронних листів і документів. В тому числі розкрили інформацію від Роскомнадзору, державного мовника ВГТРК, Міністерства культури та Міністерства освіті Росії.

Опубліковані дані стають незамінними джерелами інформації для дослідників, які прагнуть зрозуміти, як працює російська держава. В тому числі її підхід до цензури та контролю ЗМІ. Як сказала співзасновниця DDoSecrets Емма Бест: «Ми ще ніколи не бачили стільки даних з Росії».