Пропонуємо вам переклад статті видання The Economist, редактор якого поспілкувався з українським хакером, який воює з окупантами на цифровому полі.

На цифровому фронті кібервійна стає між роботою та йогою

Ігор має два МасВоок’и: “Один я використовую для роботи, а другий — для атаки на російські сайти”, — весело сказав він мені. 30-річний чоловік, який не назвав мені свого прізвища, живе у Львові на заході України й працює менеджером з продуктів на Jooble, українському вебсайті, який допомагає людям у всьому світі “знайти роботу своєї мрії”.

Ми зустрілися у “Вероніці”, одному з єдиних кафе, які досі працюють у центрі міста, перед тим як відправитися до його квартири. Ігор був одягнений, як супергерой, у спортивний костюм, виготовлений другом за власним дизайном Ігоря: помаранчевий із трикутною нагрудною панеллю, прикрашеною блакитними галактиками та вшитими на капюшоні рогами червоного диявола. “Мені подобається помаранчевий, і це зручно”.

Як і всі українці в ці відчайдушні дні, Ігор швидко говорив, описуючи вид хакерства, який він робить. “Це стандартна атака ddos (distributed denial of service — атака на відмову в обслуговуванні). Це не ракетобудування”. Ідея полягає в тому, щоб якомога більше машин одночасно надсилали запити до одного російського чи білоруського вебсайту, що спричинить його збій.

У хіт лист увійшло все: від Центрального банку Росії та Національного банку Білорусі, до Інтерфаксу, російської державної інформаційної стрічки та Кремля. Вони також націлені на підтримувані Росією ЗМІ в Донецьку та Луганську, самопроголошених республіках на сході України. Ігор і його колеги-хакери, які працюють разом через Telegram, сервіс обміну зашифрованими повідомленнями, встановили на свої комп’ютери програмне забезпечення, яке генерує велику кількість запитів на відповідний вебсайт.

Хакери розробили програмне забезпечення для людей з поганими технічними навичками. “Кожен може це зробити”

Більшість російських сайтів заблокували українських користувачів, щоб запобігти подібним атакам, тому хакерам доводиться маскувати своє місце за допомогою VPN (Virtual Private Network — віртуальної приватної мережі). На екрані ноутбука Ігоря я спостерігав, як від Балкан до Росії, наче віртуальна ракета, виходить зелена лінія. “Той напад [начебто] йде з Сербії”, — сміючись, сказав Ігор. (Сербія має тісні зв’язки з Росією, хоча, на подив деяких людей, вона проголосувала за засудження вторгнення на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 2 березня.)

На комп’ютері Ігоря чорний екран прокрутив білий код, що містить IP-адреси сайтів, які зламуються. Коли хакерам вдається зламати сайт, рядок коду замінюється повідомленням про перемогу: “Російський військовий корабель, іди нах*й!”. Фраза, яку вимовили українські захисники острова Зміїний в Чорному морі, коли росіяни наказали здатися, стала бойовим кличем країни.

Кількість хакерів постійно зростає. Є понад 300 тисяч членів офіційної “ІТ-армії” України, створеної урядом Telegram-групи кібер-воїнів-добровольців та все більше зростаючою кількістю неофіційних груп. Деякі хакери розробляють ідіотостійке програмне забезпечення для людей зі слабкими технічними навичками. “Це може зробити кожен”, – сказав Ігор. Оскільки програмне забезпечення автоматизоване, вам навіть не потрібно бути при тямі. Ігор використовує програму Amphetamine, яка тримає MacBook увімкненим на ніч. “Тож вебсайти виходять з ладу, поки я сплю. Я це люблю!”.

The Economist: Цей український хакер поширює хаос у Росії

Хакери атакують сотні вебсайтів щодня. Деякі сайти закриваються за кілька секунд, інші займають кілька годин. Російські сайти часто змінюють свої IP-адреси, щоб не стати ціллю, але Telegram-групи незабаром знаходять нові. Потім знову б’ють по ньому.

Ігор у захваті, коли це працює, і любить читати повідомлення в соціальних мережах від розчарованих росіян. Ідея, за його словами, полягала не в тому, щоб знищити всю російську банківську систему або призупинити всі державні послуги, а в тому, щоб порушити повсякденне життя в Росії настільки, що здавалося, ніби нічого не працює і “створювало якусь паніку в країні”.

Jooble, рекрутинговий сайт, на якому працює Ігор, був заснований в Україні у 2007 році та наразі має 90 мільйонів користувачів щомісяця по всьому світу. Роман Прокоф’єв, 36 років, один зі співзасновників, розмовляв зі мною телефоном одного вечора із західної України. Він розповів мені, що через чотири години після вторгнення Росії, компанія законсервувала свої сайти в Білорусі й Росії та розмістила новини про війну на своїх домашніх сторінках. За його словами, після вторгнення ці місця відвідали понад 1,5 мільйона людей.

Російський та білоруський ринки були важливими для Jooble, але гроші більше не є об’єктом бізнесу. Поки що дохід від його вебсайтів у Північній Америці та Європі тримає Jooble стабільним, сказав Прокоф’єв, але багато співробітників деморалізовані та виснажені. Він відкриває офіс у Польщі, де зараз базуються 26 жінок, які встигли виїхати з України. (Чоловікам-українцям віком від 18 до 60 років заборонено виїжджати з країни.)

“Ця війна є наслідком інформаційних воєн, тому нам потрібно виграти інформаційну війну, щоб її зупинити”

Прокоф’єв щодня з початку війни намагався допомогти 500 співробітникам Jooble в Україні досягти безпеки. Він сказав мені, що з 95% все гаразд, хоча багато хто все ще перебуває в Києві і їм важко працювати, оскільки під час бомбардувань їм доводиться бігти до сховищ. Інші поїхали в села, де не було підключення до інтернету; деякі затиснуті в містах без електрики. Прокоф’єв не зміг знайти 17 своїх співробітників; йому залишається тільки сподіватися, що вони живі, просто не в змозі спілкуватися.

Банер на всіх сайтах Jooble закликає користувачів пожертвувати гроші на українську армію (сам Jooble дав $200 тисяч). Розробники Jooble створили два вебсайти: один містить більше інформації про те, як міжнародні користувачі можуть допомогти Україні; інший закликає українців писати друзям і родичам російських солдатів і намагатися переконати їх у безглуздості вторгнення Путіна.

Колеги Прокоф’єва розсилають на російські та білоруські електронні адреси інформацію про війну. “Я зареєструвався в списку розсилки Jooble”, — написав один росіянин у відповідь на повідомлення з сайту. “Щодня на електронну пошту приходили вакансії, а тепер, відкриваючи їх, бачу антивоєнні повідомлення із закликами до мітингів. Коли я натискаю “скасувати підписку”, я знову отримую ті самі повідомлення”.

The Economist: Цей український хакер поширює хаос у Росії

“Ця війна є наслідком інформаційних воєн, — сказав мені Прокоф’єв, маючи на увазі російську пропаганду, яка розглядає вторгнення як миротворчу операцію з порятунку російськомовних від нібито нацистського українського режиму, — тому нам потрібно виграти інформаційну війну, щоб зупини її”.

Російський уряд зробив злочин описуючи свою діяльність в Україні як “вторгнення” або “війна”. Більшість іноземних кореспондентів залишили Росію. Netflix потемнів; Meta (Facebook й Instagram) та Google, якій належить YouTube, призупинили продаж реклами російським клієнтам; російський уряд заблокував Facebook та обмежив Twitter.

Прокоф’єв стурбований тим, що Росія тепер може відгородитися від світу і заборонити своїм громадянам доступ до інтернету за межами санкціонованих державою сайтів. “Це звучить неймовірно, але десять днів тому я б ніколи не повірив, що буде війна. Тепер я вірю, що все може статися”.

Останніми днями Jooble адаптував свою тактику інформаційної війни, намагаючись переконати росіян протистояти вторгненню, якщо не заради українців, то заради економічного майбутнього їхніх дітей. “Це повідомлення працює краще”, — сказав Прокоф’єв. “Ми можемо сказати за їхніми відповідями, які є м’якішими. Деякі навіть дякують нам за те, що ми надали їм інформацію”.

Українці роблять все, що можуть. Вся країна мобілізована на війну. У багатьох випадках більше не існує великої різниці між цілями окремих осіб, приватних компаній та держави. Для Ігоря порушення роботи російських вебсайтів — це лише один із багатьох факторів. Він намагається перевезти свою дівчину та її доньку до Угорщини (“Я дав їй свій криптогаманець, доступ до моїх банківських рахунків”). Його батьки, молодша сестра та брат перебувають у Херсоні на півдні, місті, окупованому росіянами. За його словами, у них є електроенергія, але мобільні мережі не працюють, місцеві ринки беруть лише готівку, а в його батька, який є власником поліграфічної компанії, у кишені залишилося лише 500 гривень (17 доларів).

Ігор прийняв у свою однокімнатну квартиру біженців зі сходу України. За кілька днів до цього приїхало подружжя з новонародженою дитиною, а також чоловік, який щойно відвіз сім’ю на польський кордон, та сім’я з Харкова, серед якої була вагітна жінка. “Отже, у нас є — перерахував Ігор на пальцях, — сім з половиною людей”. Він спав у їдальні.

А Ігор все ще має свою щоденну роботу, тестуючи Jooble на новому європейському ринку. “Ми повинні продовжувати працювати, щоб утримувати наші сім’ї, і мати можливість надсилати гроші українській армії”, — сказав він усміхаючись. “І я щодня займаюся йогою”. Це допомагає йому відчувати себе менш смертним.