Історія компанії Second Sight почалася далекого 1991 року, коли колишній інженер-електрик, а на той момент вже студент-медик Роберт Грінберг спостерігав за роботою ретинального хірурга в операційній. У той момент, коли дріт зі слабким електричним струмом торкнувся сітківки пацієнта, який знаходився під місцевим наркозом, той повідомив про появу плями світла. Другий дріт викликав появу другої світлової плями.

“Якщо ви можете створити дві плями, мені здалося очевидним, що ви можете зробити багато плям і створити зображення”, – сказав Грінберг в інтерв’ю журналу Spectrum через двадцять років, у 2011 році. “Нам просто потрібно було створити пристрій”.

Звісно, це було не так просто. Тільки 1998 року Грінберг із трьома співзасновниками заснував компанію Second Sight. Клінічні випробування першого покоління Argus I (з 16-піксельною матрицею) та наступного ретинального імплантату Argus II (з 60-піксельною матрицею) призвели до схвалення європейськими регуляторами у 2011 році та схвалення в США лише у 2013 році.

Компанія визнає, що результати були різними. У той час як деякі пацієнти могли розрізнити білі смуги пішохідного переходу на тлі темної дороги або яскравість обличчя, зверненого до них, інші важко розрізняли навіть основні контури та форми.

Проте для багатьох це виявилося єдиним рішенням. Як сказав один із клієнтів компанії: “Хоча це і не справжній зір, він на 100 відсотків кращий за той, що у мене є зараз”. І з ним погодилися понад 350 людей з усієї земної кулі. Саме стільком людям було проведено 4-годинну операцію з інтеграції імплантату в око.

Однак у 2020 році пацієнти компанії дізналися, що Second Sight перебуває на межі банкрутства. Та ще як дізналися! Наприклад, Барбара Кемпбел йшла станцією нью-йоркського метро в годину пік, коли її світ раптово померк. “Я збиралася спуститися сходами, і раптом почула звук “біп, біп, біп”, – розповідає вона.

Террі Байланд — єдина людина, яка отримала такий імплантат на обидва ока. Він отримав імплантат першого покоління Argus I, виготовлений компанією Second Sight, у праве око у 2004 році та наступний імплантат Argus II у лівий 11 роками пізніше. Хоча його система з двох імплантатів все ще працює, він не знає, як довго це триватиме. “Поки нічого не відбувається, я гаразд, – каже він. – Але якщо щось піде не так, то мені кінець. Тому що відремонтувати його неможливо”.

Росс Доер, ще один пацієнт компанії Second Sight, отримав імплантат в одне око у 2019 році та пам’ятає, як бачив блискучі вогні різдвяних ялинок того святкового сезону. На початку 2020 року дізнався, що має право на оновлення програмного забезпечення, яке може покращити його зір.

Однак у перші місяці пандемії COVID-19 він почув тривожні чутки про компанію та зателефонував своєму терапевту з відновлення зору із Second Sight. Вона сказала: “Цікаво, що ви подзвонили. Нас усіх щойно звільнили. До речі, ви не отримаєте своїх оновлень”.

Second Sight продавала Argus II за ціною близько 150 000 доларів США — приблизно вп’ятеро дорожче, ніж інші пристрої нейромодуляції, за словами Грінберга. Але навіть при цьому, за його словами, компанія втрачала гроші: “З усіма накладними витратами на продаж та співробітників регуляційних органів, це було невигідно”.

Понад 350 сліпих людей по всьому світу з імплантатами Second Sight в очах опинилися у світі, в якому технологія, що змінила їхнє життя, зробила їх ще одним застарілим гаджетом. Одна технічна проблема, один зламаний дріт — і вони втратять штучний зір, можливо, назавжди. До цього додається ще одна неприємність: просто “не працює” — не найгірше, що може статися.

Система Argus в оці, яка не працює, може викликати медичні ускладнення або завадити проведенню таких процедур, як МРТ-сканування, а її видалення може бути болючим або дорогим. Ось такий він — сучасний кіберпанк.